Життя людини в сучасній Україні позначене ризиком загрузнути в аморфних буднях з єдиною перспективою — «аби гірше не стало» і в цілковитому безправ’ї та безвиході. Об’єднувати суспільний інтелект, щоб вибиратися з кризи, влада не хоче, бо не звикла спиратися на народ.

Група дослідників під керівництвом доктора економіки та соціології, професора Юрія Саєнка нещодавно провела дослідження соціальної інтеграції України в сучасному світі. До складу експертної групи було залучено фахівців Національної академії наук (соціологи, історики, філософи), а також викладачів ВНЗ та науковців Києва, Дніпропетровська, Донецька, АР Крим, Львова. Загалом дали свої оцінки 28 експертів.

В світі існує чимало здорових країн, які квітнуть і розвиваються, а їхні громадяни насолоджуються щасливим життям. У центрі, в таких країнах, стоїть Людина з її інтересами та прагненнями.

Переважна частина таких прагнень є спільною для всіх. Сукупність людей складає народ.

Народ, об’єднуючи спільні прагнення, визначає спільну мету. Визначає способи її досягнення і, у відповідності з визначеними способами, веде діяльність, спрямовану на досягнення мети. І, насамкінець, насолоджується результатами своєї діяльності.

А уряд, політичні партії, суди? Це той інструментарій, який добирає громада для досягнення мети, і функціонує він виключно як складові частинки загальної діяльності. Таким є здорове суспільство, де ніщо не заважає успішно жити й розвиватися. Особисті відмінності кожен задовольняє сам, головне, щоб вони не були спрямовані проти спільних інтересів усього суспільства.

Усе просто, зрозуміло та ефективно діє в успішних країнах світу. Такий устрій і спосіб організації суспільства прийнято називати демократією.

"Ми вважаємо самоочевидними істини: що всі люди cтворені рівними і наділені Творцем певними уродженими та невід'ємними правами, серед яких - право на життя, на свободу й на прагнення до щастя; що для забеспечення цих прав люди створюють уряди, справедлива влада котрих засновується на згоді керованих; що, якщо будь-який державний лад порушує ці права, то народ має право змінити його або скасувати та встановити новий лад, що заснований на таких принципах і організує управління у таких формах, які повинні найкращим чином забезпечити безпеку та благоденство народу...".

Декларація незалежності США, 1776 р.

В классовом обществе все привилегированные классы, социальные группы и слои в силу самого факта своей привилегированности оказываются классами, группами и слоями общественно паразитическими – и речь может идти лишь об их большей или меньшей паразитичности, о соотношением между размером их общественной полезности и общественной же паразитичности.

Бюрократия, разумеется, не является исключением. Специальная общественно полезная функция бюрократа – управленческая функция – не упраздняет паразитизм бюрократии. Более того, чем больше численность и влияние бюрократии, тем больше привилегий (де-факто или даже де-юре) бюрократия присваивает себе, то есть тем более паразитической она становится. Это общее правило, распространяющееся на любую бюрократию вообще – с момента возникновения бюрократии как общественного феномена. Джон Уилсон, например, обнаруживает абсолютно ту же картину в столь архаичном обществе, как древнеегипетское: "…должности множатся, далеко выходя за пределы личной подотчетности, целью становится синекура, обеспечивающая потенциально высокие доходы".

Не беруся правда в усьому дискутувати з вельмишановними панами Ігорем Каганцем та Олександром Шморгуном, а проте висловлю хоча б деякі свої зауваження.

Перш за все, щоб зрозуміти сутність системи державної влади і те, як саме вона працює, напевно варто спочатку розібратися з самим поняттям «системи», тим більше що мені, як фізику за першою освітою, легше говорити саме в такій (знову ж!) системі координат.

– Вчера у нас был один пистолет, сегодня два, завтра, если понадобиться - будет три и четыре. Если вы, из милиции, нас не защищаете, мы защитим себя сами, – публично, не боясь камер, говорил капитану милиции человек с улицы Ахматовой на окраинном киевском районе Позняки. Если кто-то не верит этим словам, он может приехать в эту горячую точку борьбы против уплотнительной застройки, и я уверен, что ему повторят их снова – особенно после событий прошедшего дня.

Жители домов, между которыми пытаются втиснуть высотную свечку, днем и ночью дежурят в своих машинах – стареньких «дэву», блокируя единственный въезд на стройплощадку. Рядом с ними стоят четыре одинаковых белых пикапа, принадлежащих застройщику. Они обездвижены – у этих автомобилей спущены шины, а бензобаки и глушители надежно закупорены строительной пенкой. Лобовые стекла пикапов разбиты – это следы одной из прошлых попыток провезти на участок технику.

Відомий російський політолог, політтехнолог і коментатор Андрій Окара Новий 2009 рік зустрічав і Різдво святкував в Україні. Випадково так склалося, що в Святвечір ми сиділи за одним столом у друзів за кавою (Андрій просив чаю, а йому помилково подали каву, після кави знову просив чаю, а його уговорили випити узварчику, який варився до куті...) Як було не скористатися нагодою задати компетентній людині кілька запитань про те, що найбільше хвилює сьогодні всіх? (Додам, що за минулий місяць багато чого відбулося, тож про деякі речі я допитала Андрія додатково.)

Найбільш поширеним словом нового 2009 року стало слово «криза». Воно лунає у різних куточках планети, проте Україна останніми роками вельми вподобала крайнощі, і саме тому наша криза має системний характер, і більшість вже починає сумніватися – «а чи виживе хворий?!». Люди перебувають в очікуванні ще більшого лихоліття. Майже 90% населення вважають, що перебувають у депресивному і стресовому стані, – такі дані опитування Інституту глобальних стратегій. Українці готуються до найгіршого і намагаються не будувати довгострокових планів. Так суспільство реагує на економічну кризу, бо всі розуміють, що після кризи в Україні треба очікувати великих змін. Якими будуть ті зміни? Чим відрізняється нинішня криза від не дуже стабільного періоду в житті країни, який ми переживали останніми роками?

Після оприлюднення другої статті, цього циклу, зателефонував давній приятель та одночасно надзвичайно критичний читач моїх опусів. Він порадив передивитися будь-які місцеві новини (будь-які, бо в Харкові усі новини на всіх ТРК однакові) та звернути увагу на один сюжет: чи бува не такі форми самогуртування та самозахисту я пропагую? Відразу відповідаю – ні!

Спостерігаючи за напруженим політичним життям в Україні, я раптом усвідомив страшну для себе річ: незрозуміло за кого голосувати на наступних виборах. Причина тому одна – вже зараз видно, що демократичні сили будуть розпорошені, вони пасивно споглядатимуть, як кілька близьких за програмами кандидатів поборюватимуть один одного на спільному електоральному полі, не зважаючи на неминучий програш внаслідок міжусобиць.