Не беруся правда в усьому дискутувати з вельмишановними панами Ігорем Каганцем та Олександром Шморгуном, а проте висловлю хоча б деякі свої зауваження.

Перш за все, щоб зрозуміти сутність системи державної влади і те, як саме вона працює, напевно варто спочатку розібратися з самим поняттям «системи», тим більше що мені, як фізику за першою освітою, легше говорити саме в такій (знову ж!) системі координат. Так от, популярний Інтернет-довідник Вікіпедія дає наступне визначення системи:


Система (system) - сукупність об`єктів і відношень між ними, що утворюють єдине ціле в процесі системогенезу.


Ну Вікіпедія звичайно не найдостовірніше джерело інформації, але принаймі це хоч щось, для початку. Більш чи менш правильно будь-яку систему можна охарактеризувати саме так - «сукупність елементів, пов'язаних між собою таким чином, що в результаті вони утворюють єдине ціле». Але значно цікавішим для нас в даному випадку є інше - те, що фізики поділяють усі системи на закриті - відокремлені від впливів зовнішнього світу, та відкриті - ті, які можуть з ним взаємодіяти. І вводять спеціальне поняття «ентропії» - міри невпорядкованості таких систем. Так от - згідно з другим законом термодинаміки, невпорядкованість закритих систем може або залишатися сталою, або тільки зростати, а відкритих - в принципі бути якою завгодно. Тобто теоретично відкриті системи можуть навіть зменшувати рівень ентропії всередині себе, правда одночасно збільшуючи його поза своїми межами. Творець квантової фізики Нобелівський лауреат Ервін Шредінгер в праці «Що таке життя з точку зору фізика?» вважав це найпершою ознакою для визначення поняття «життя». Ну правда з цим його визначенням звичайно можна було би й дещо поспорити, бо тоді напевно до живих організмів слід було би віднести тепер й сучасні теплові насоси, але все ж...

Ну і нарешті саме головне - для того, щоб відкрита система зберігала ступінь своєї організованості, або й підвищувала його, вона повинна володіти здатністю до саморегуляції. А це вже може забезпечуватися лише одним-єдиним чином - наявністю в неї зворотніх зв'язків: як і позитивних, так і негативних; та наявністю «центру прийняття рішень» - регулюючого органу. Тоді інформаційний сигнал, який повертається з виходу такої системи на ті її елементи, які виконують регулятивну функцію* може змінювати її внутрішні характеристики таким чином, щоб вона зберігала свою стабільність або виконувала свої функції незалежно від впливів зовнішнього світу, або й навіть більше того - активно використовуючи такі зміни зовнішнього середовища в своїй діяльності.

Але ще цікавішим в даному випадку є інше - те, що й системи, складені з окремих живих організмів, теж дуже часто підкоряються таким же, описаним вище, закономірностям. Так підручних з соціальної психології (наука про взаємодію людини і соціального середовища) Орбан-Лембрик** дає наступний опис розвитку закритих систем:

«Стабільність замкнутої системи (стосовно, наприклад, держави - авторитарно-тоталітарний режим, стосовно міжособистісних стосунків у групі - авторитарний стиль взаємин) зорієнтована на формування «соціально-однорідних гвинтиків». Досягається вона здебільшого за рахунок суб'єкт-об'єктних відносин, повчання, залякування тощо і призводить до стагнації (застою). Надто високий рівень соціально-психологічної стабільності може ослабити життєздатність соціальної спільності, спричинити її нездатність адаптуватися до змін у соціальному середовищі.»

Тобто знову ж-таки - замкнута система може або тільки зберігати свою стабільність, або - деградувати. А проте такі системи, складені з живих організмів, і дійсно володіють іще однією особливістю, яка не притаманна неживій природі - процеси старіння окремих їхніх складових (організмів, що входять в їхній склад) підлягають своїм законам, які залежні вже не стільки від тієї ентропії, яка проявляється в неорганічному світі, але й від їхньої генетичної структури (будови). І до того ж - для різних організмів цей процес може бути різним за тривалістю і особливостями його перебігу. А тому така жива система, ну скажімо - кораловий риф, може загинути не тільки внаслідок того, що змінилися зовнішні умови її існування - наприклад температура моря чи поживність морської води, але й тому, що її складові елементи, в даному разі - коралові поліпи, або зовсім втратили здатність до розмноження, або розмножуються повільніше, ніж відмирають. Тоді уся система поступово втрачає здатність до оновлення своїх складових частин і фактично просто самознищується - втрачає свою організаційну структуру.

Так от - таке ж явище може спостерігатися і в соціальних системах, створених людьми. Така соціальна система - наприклад система державної влади - може загинути не просто тому, що є занадто закритою, чи тому, що організована за недостатньо вдало підібраними принципами, але й тому, що вже втратила свою природну здатність до самооновлення. Ми, в своїй українській історії, подібне переживали вже як мінімум двічі. Перший раз - ще в радянські часи, з його старіючим і нездатним до самооновлення Політбюро ЦК КПРС, а вдруге - вже в Україні часів Леоніда Кучми. Правда ним тоді таки була здійснена спроба хоча б часткового оновлення тієї системи відносно новим, «донецьким», чинником, але й це не сильно їй тоді допомогло.

Тепер по суті. Пан Каганець звичайно хороший ідеолог - і деякі з його статей дійсно надзвичайно цікаво читати. От тільки він, здається, хороший ідеолог, трохи гірший політолог, і напевно - вже зовсім нікудишній практик. Система влади, запропонована ним, звичайно могла би функціонувати - але хіба що тільки в якомусь нереальному, кимсь видуманому світі. В світі ж, де діють реальні фізичні і соціальні закони, аналізуючи будь-яку політичну чи владну систему, ми перш за все повинні задатися двома основними запитаннями:

-як саме буде здійснюватися саморегуляція в такій системі влади?
- як саме і якими саме людьми вона буде оновлюватися?

В даному ж випадку ми бачимо, що пропонується лише один метод її саморегуляції - наявність в громадян невеликої короткоствольної зброї, і лише один метод оновлення - вибори верховного Гетьмана. Тобто:


1. Незрозуміло як саме наявність короткоствольної зброї, призначеної тільки для того, щоб в одиночку захиститися від можливого нападника (і то це ще більш як спірно), може якось вплинути на Президента (упс.., Гетьмана), якому народ довіряє танки, ракети і літаки? Та й навіть більше того - який керує спепідрозділами міліції і внутрішніми війська, спеціально навченими тому, як придушувати усіляких там розумників, хай навіть і наділених короткоствольною зброєю? Тим більше, що озброєння в цих спецпідрозділів для цього мабуть таки трошки кращим буде - водомети і сльозогінний газ, кулемети, автомати і БТР-и.

2. Що заважає такому Президенту встановити своє довічне Правління, як це зробив в свій час Сапармурат Ніязов - мотивуючи це, наприклад, інтересами держави або зовнішніми загрозами?

3. Що заважає йому підпорядкувати собі той орган, який і визначатиме ефективність його правління? Тобто що заважатиме йому навіть при самому неефективному правлінні приписати собі такий «індекс щастя», як йому того й треба?

4. Як реагуватиме така система на впливи зовнішнього світу? Чи не буде вона аж настільки закритою, що в кінці-кінці рухне під тягарем власної суперунікальності? Що саме пропонується збудувати - повністю закриту від зовнішнього світу економічну систему, як в СРСР? Бо чим це закінчилося в свій час, ми вже знаємо - повним відставанням в цілому ряді галузей народного господарства: в кібернетиці, автомобілебудуванні, виробництві напівпровідників, навіть в медицині і освіті.

5. Якщо система буде таки відкритою до зовнішнього світу - то за яким саме принципом будуть враховуватися його впливи? Тим більше, що враховуватися вони повинні хоча б задля того, щоб її не зруйнувати остаточно. Тобто, якщо вже зовсім конкретно - то як саме в діяльності Президента (Гетьмана) буде враховуватися, ну скажімо або та несприятлива для України зовнішньополітична чи економічна ситуація, яка існує зараз; або та сприятлива кон'юнктура цін на метал і продукцію хімічної промисловості, яка існувала раніше, до того? Щось має додаватися, а щось - навпаки? Ну в економічній сфері таке ще в принципі зробити можна - оцінюючи зовнішньоторговельний баланс країни, наприклад, як плюс чи мінус до рівня ВВП. Але що тоді робити з зовнішньополітичною ситуацією - наприклад з витратами на оборону? Як саме їх рахувати? Що вважати успіхом в міжнародній політиці, а що - ні? І що тоді заважатиме Президенту в разі чого або приписати собі неіснуючі заслуги, або послатися на несприятливі зовнішньоекономічні чи й навіть політичні чинники? Адже зробити це не так складно - особливо якщо узалежнити від себе якимсь чином ЗМІ та експертні центри. Народ не завжди спроможний самостійно оцінити те, що відбувається - в кожного свої проблеми, а тому для цього йому й потрібні люди, здатні це зробити і здатні до нього це вчасно донести - журналісти і політологи, міжнародні експерти і просто економісти. Якщо ж зробити залежними від себе і одних, і інших, або й взагалі знищити їх фізично - то це стає вже цілком реально. Так робили більшовики - створюючи власну пропагандистську систему взамін старої, вони одночасно з тим вбивали інтелігенцію - перш за все письменників, вчителів і священників, які тоді й відігравали першочергову роль в формуванні суспільної думки.

6. Основне. Як саме буде оновлюватися така система? Тобто:

а) хто зможе вперше стати Президентом за такою системою? Цілком очевидно, що раз йому доведеться відповідати за можливі прорахунки своїм власним майном, то воно, майно, в нього ще повинно бути. Тобто людина порядна, але недостатньо багата, ним вже апріорі бути не може. А в реальних умовах України ця вимога звучатиме ще більш конкретно - «Ти спочатку накради, скільки зможеш, а вже потім на Президента лізь!»

б) хто зможе змінити на посаді в разі чого такого Президента? Навіть якщо не зважати на зауваження, викладені в попередньому пункті, і на те, що стати ним може тільки вже заздалегідь багата людина, яка вже й до того володіла достатніми засобами для того, щоб підпорядкувати собі будь-кого, то все-одно будь-яка можливість зміни попереднього Гетьмана-Президента виглядає більш ніж сумнівною. Ніщо не заважає раніше обраному Президенту вжити всіх заходів для того, щоб не допустити наступника до влади на будь-якій підставі. Наприклад і просто на тій, що в того недостатньо майна для відшкодування можливих збитків народу в разі чого.

7. Ну і нарешті ще одне - хто саме буде центром управління такої системи? Системи, складені з живих організмів, особливо соціальні системи, мають іще одну характерну особливість - яка полягає в тому, що будь-яка складова такої системи сама в принципі може стати органом її керування, перетворюючись з об'єкта управління на його суб'єкт. Звичайно теоретично це може проявитися й у такому безумовно позитивному вигляді, яким був колись київський Майдан. Тоді український народ відкрито заявив про своє бажання бути не просто пасивним об'єктом управління, але й стати одним з центрів влади - як це і мало би бути при справжній, а не ілюзорній, демократії. Але в реальних умовах української політики потім це перетворилося... ну самі знаєте на що... Самопроголошена нова/стара псевдо-еліта цілком успішно знову відсторонила його від влади, натомість поділивши кілька різних центрів влади поміж собою - РНБО, уряд, секретаріат президента, СБУ, цілу низку парламентських комітетів. Ніяких механізмів, які би завадили повторенню цього в запропонованій системі влади.. на жаль немає. Ну не буде РНБО і уряду - так буде дружина гетьмана, його родичі і сім'я, фаворити і ті, хто потрапив в опалу. Одні багатії будуть боротися за свій вплив на правителя, а інші - за те, щоб його відсторонити від влади, закликаючи до чергової революції

Тому й здається мені, що є в тій системі щось дуже близьке і знайоме для нас, тепер вже майже рідне. І не покидає мене відчуття, що десь таке я вже бачив, чи що до такого ми вже й без того котимося. Ага, точно, є вже в нас такий Гетьман з великої букви - справжній Месія і бліда копія колишнього Директора. Його привів до влади народ і він тепер вже має достатньо майна, щоб відповідати усім вимогам запропонованої моделі влади. І до того ж - він вже підпорядкував собі СБУ - залишилося ще тільки розігнати уряд і парламент, і видати людям короткоствольну зброю - щоб створити в них ілюзію того, що вони ще хоч на щось впливають. Перший крок до цього вже здійснено - з нового року пан Луценко люб'язно дозволили продавати нам короткоствольну зброю з резиновими, правда поки що, кулями. Тепер залишилося ще тільки ввести надзвичайний стан... і відмінити наступні вибори президента, мотивуючи це несприятливою і, прямо скажемо, загрозливою для України зовнішньоекономічною і зовнішньополітичною ситуацією...

Отож, як висновок:

1. Запропонована система влади може й красиво виглядає, але існувати вона зможе лише в якомусь ілюзорному видуманому світі - в тому світі, в якому вочевидь і живуть ті українці, які вірять в те, що Ісус Христос був таким же українцем, як і вони - навіть не зважаючи на те, що сам отой термін «українець» - придумали трішки, десь так на кілька тисяч років, пізніше...

2. Більше того - в реальному, особливо українському житті, ця система як мінімум просто небезпечна, бо рано чи пізно призведе до узурпації влади однією людиною. І це при умові, що вона взагалі ще зможе існувати, що всі не перестріляють один одного ще до того. Наприклад - так, як це вже було колись в Україні, в далекому 1918-му році.

Але наостанок - про хороше... Разом з тим, незважаючи на усю цю критику, проблема, піднята в статті, надзвичайно важлива - безперечно, що систему влади конче необхідно змінювати. І найперше - саме в плані оплати праці обраному Президенту, народним депутатам і звичайним чиновникам. Бо при наявній зараз в Україні системі влади виходить щось вже просто парадоксальне - народ обирає собі правителя (за словами Ігоря Каганця - управлінця-менеджера), а потім ... не призначає йому ніякої зарплати. Не те, що залежної від результатів його діяльності, як це мало би бути в ідеалі - але фактично й зовсім ніякої. Ну в кращому разі - лише дає йому можливість самому встановити собі таку зарплату, яку тому хочеться. Але зате - безоглядно надає право розпоряджатися усім своїм, народним, майном. Депутати і чиновники в нас скромні - навіщо ж їм велика зарплата? Їм цілком вистачить і того, другого - майна!

От сиджу - і так і бачу в уяві картину, як якийсь поважний і заможний український господар наймає собі управителя, показує йому обійстя, дає ключі від комори. Але - не призначає зарплати. Каже: «Сам собі призначиш, скільки захочеш». Управитель в нас скромний - йому багато не треба. Та й перед господарем негарно. От і призначає собі по мінімуму. Тим більше що господар в свою комору давно вже не заглядає, і навіть й приблизно не уявляє собі, що там насправді робиться. І що тоді станеться з залишками тієї комори та й з усім його господарством далі - пояснювати треба? Фантастика, скажете? Скажете ніхто з нас такої дурниці в житті би не зробив? Скажете - ми не такі дурні? Дійсно - не зробив би! А от на рахунок «не дурні» - не впевнений. Бо як інакше пояснити те, що будучи такими знаючими господарями в своєму приватному житті, ми допускаємо таку дурість в справі побудови своєї держави? І ще й сліпо віримо притому в те, що той, кого ми привели до влади, виявиться аж настільки незграбним, що не побачить усіх тих можливостей вкрасти, які ми самі йому так люб'язно запропонували...