Наслідки подій у селищі Мирному Сімферопольського району, коли при спробі «Беркута» штурмувати будинок з метою звільнення заручниці вибухом світлошумової гранати був покалічений місцевий житель і постраждали його сім’я та майно, передбачувано вихлюпнулися в політику і на вулицю. Акції протесту кримськотатарських громадських організацій і меджлісу, попри різницю рівня вимог, цілком порівнянні із заявами президентського секретаріату. У місцевому випадку вимагають покарати заступника начальника кримського головкому міліції М.Федоряна, у чийому підпорядкуванні перебуває «Беркут», у столичному — лунають заклики до міністра МВС Юрія Луценка подати у відставку.

Тарас Шевченко в колі його сучасників був, як відомо, художником і поетом, бардом і дисидентом, солдатом і засланцем. Він не був ні політичним лідером, ні вождем суспільного чи народного руху, ні поводирем гайдамаків-повстанців.

Водночас за суттю всього зробленого ним, за підсумком усього життя став набагато більшим – Великим Кобзарем, котрий "отверз уста" "німим братам своїм" і заповів нам жити "в своїй хаті", де "своя й правда, і сила, і воля".

Якщо український народ упевнений в тому,
що незалежність важливіша, ніж будь-що інше,
— тоді навіть сильний сусід нічого не зможе зробити.
Українці добрі бійці
Збігнев Бжезинський

Де скарб твій - там і серце твоє буде. (Мт. 6:21)

Українська держава - це недобуд, який уже треба капітально ремонтувати. Через помилки архітекторів лопаються труби, тріскають шибки у вікнах, падають люстри. "Управдоми" – за окремими винятками, некомпетентні, злодійкуваті, самозакохані.

Але чи є достатньо нових кадрів в Україні, щоб заповнити "управдомівські" позиції - починаючи від заступників міністрів і начальників управлінь і закінчуючи відповідальними клерками на нижчому рівні? Чи знаємо ми цих нових людей? Чи бачили ми, як ці нові люди роблять свою справу? Чи мали і чи матимемо змогу їх контролювати?

Саудівська Аравія, Японія, Китай, Індія, Лівія, Корея, Єгипет визначили на рівні держави довгострокову стратегію забезпечення продовольством населення своїх країн. І починають разом із своїм бізнесом їх реалізовувати. Зокрема, є надзвичайно спокуслива ідея взяти під контроль величезні масиви земель України, Росії, Бразилії, інших країн та організувати на них діяльність, спрямовану на забезпечення продовольством...

У травні 2008 року в обмін на контракт на поставки нафти і газу Лівія отримала в Україні в оренду 247 тис. га землі для організації власного виробництва. Єгипет веде переговори з Україною щодо контракту на поставки газу в обмін на оренду земель для власного виробництва...

Повторюсь, але це дуже важливо. Австрія та Німеччина підтримують виробництво ріпаку в Україні для виробництва біодизелю на потужностях, які вони побудували, але у своїх країнах. Бо основна додана вартість саме і формується наприкінці технологічного циклу. Вони ж подбали про себе.

Інвестори із Саудівської Аравії ведуть переговори в Україні про виробництво продовольства на орендованих землях. Світовий банк теж посилено працює над тим, щоб землі в Україні могли продаватися іноземним інвесторам. І пішло-поїхало...

Україна має передумови для того, щоб стати черговою жертвою експансії, але цього разу не фінансової. Зрозуміло, що, отримавши контроль над такими величезними масивами землі, вони організують виробництво сільськогосподарської продукції, а не продуктів харчування — їх вироблятимуть на території своїх країн. Що на нас чекає далі?

Гражданский Форум в условиях кризиса – это ресурс гражданских действий. Но я задаю вопрос: этот ресурс у нас способен хотя бы к простому воспроизводству? Иначе говоря: наши действия, наши идеи, наши инициативы имеют на выходе некий социальный результат? Или все это остается втуне и никому не нужно?

Проблема в том, что социальный результат гражданских действий как социальный капитал возможен лишь в условиях, когда эти действия интегрированы в такие базовые институты общества, как трудовые отношения, собственность, информационно-сигнальная система. Без такой интеграции всякие «форумы» - упражнения в схоластике.

О причинах кризиса. Над этим сейчас ломают головы нобелевские лауреаты, не будем у них отнимать хлеб. Но есть наши национальные и местные проблемы, о которых надо здесь говорить. Говорить надо о главном.

Мондрагонская кооперативная корпорация представляет собой, пожалуй, наиболее интересный пример "экономики участия" - то есть такой экономической системы, которая основана на участии работников в собственности, управлении и доходах.

Мондрагонская кооперативная корпорация получила свое название по имени небольшого городка Мондрагон, расположенного в горах на севере Испании, в стране Басков. Свою историю она ведет с 1956 года, когда в этом городке был основан первый производственный кооператив, принадлежащий рабочим. Пример Мондрагонских кооперативов интересен во многих отношениях.

Я буду говорить об одной упущенной возможности, об упущении, которое предопределило, на мой взгляд, дальнейшее развитие событий в стране -- разрушение обрабатывающей промышленности, нищета и вымирание народа, ликвидация начал демократии.

Таким решающим упущением я считаю неиспользованную возможность провести после августа 1991 года антиноменклатурную революцию -- отстранить от власти, политической и хозяйственной, «ответственных работников» КПСС высшего и среднего уровня вместе с их интеллектуальными помощниками, с запрещением впоследствии занимать руководящие должности на государственной службе.

Історія, досвід поколінь, прожиті літа беззаперечно і наполегливо відшукують в людському розумі раціональний варіант рішення в складних, екстремальних умовах. І це рішення найпростіше.

Хочеш вижити, борись за життя, хочеш зберегти свою країну – будь готовий до її захисту, ризикуючи собою, і не поступися перед негідником.

Для кожної людини наступає момент істини, нині він наступив для всіх українців, адже майбутнє держави опинилося в черговий раз під загрозою.

Країна знову опинилась у глухому куті. Україна не скористалася шансом на швидке соціальне оновлення та радикальні політичні і економічні реформи, надані проголошенням незалежності у 1991 та Помаранчевою революцією 2004 років.

З тих пір майже кожна наступна подія у політичному житті є збуванням наших найбільш песимістичних прогнозів.

Ми опинилися в державі, владу в якій захопили спочатку комуністичні бюрократи та олігархічні клани, а потім й партії-корпорації, які задля збільшення цієї влади, готові нищити один одного, саму державу та суспільство – тобто нас з вами.