Економічна криза штовхає наших співвітчизників на велику дорогу. Кримінальні хроніки стають дедалі змістовнішими. «Грабіжник убив дівчину за мобільний телефон», «В Одесі обстріляли інкасаторів», «Бандити зажадали за життя ювеліра 50 кг золота» – це лише частина газетних заголовків за минулий тиждень...

Попри завіряння Міністерства внутрішніх справ, що відомство тримає ситуацію під контролем, там визнають: лише у Києві, донедавна спокійному місті, кількість крадіжок зросла майже вдвічі. За підрахунками експертів, кожен відсоток, на який збільшуються лави безробітних, дає восьмивідсоткове зростання криміналу. Економісти прогнозують, що українцям не слід розслаблятися: пік кризи припаде на березень – квітень. Тоді ж суспільство накриють найпотужніші хвилі злочинності.

Всю свою историю человечество воевало за ресурсы. Со временем менялись формы и методы, но не суть происходящего. Глобализация сместила фокус войны с вооруженного противостояния на конкуренцию экономических и социальных систем.

США, Европа, а затем Китай и Индия поняли, что для сохранения государственного суверенитета совершенствование социально-экономической системы имеет не меньшее, а даже большее значение, нежели укрепление вооруженных сил. Пример Японии, фактически лишенной армии, не оставил возможности для сомнений в этом вопросе.

Побутує думка – свобода слова по-українськи це приблизно теж саме, що й горбачовська гласність: журналістській братії ціпок зробили довшим і гавкати дозволили до несхочу. Та й взагалі до гавкоту мало хто дослухається, бо наші владоможці і ми живемо в паралельних світах, де діють абсолютно різні закони соціально-політичного, правового, економічного та іншого сутнього, включно із свободою слова, буття.

У них свої, а у нас свої.

А реагувати на чисельні критичні опуси, вбивчі викривальні статті та цілком конкретні журналістські розслідування вони починають лише тоді, коли вбачають в цьому вільнодумстві зазіхання на самі устої вибудованої ними системи влади.

Що це за підвалини і як ми можемо їх трусонути писалось і казалось неодноразово і багатьма, в тому числі і мною. Не знаю, чи то остання моя стаття, чи то якась інша, чи то всі вкупі заразом із автором, але схоже – таки дістали когось із паралельного світу.

Бо мені днями намагались підкинути наркоту...

Для нормальної людини, яка не кожного дня читає закони і не є фахівцем, термін «національна безпека» зазвичай пов’язується із Збройними Силами, Службою безпеки, Внутрішніми військами, розвідувальними структурами і спецслужбами.

Насправді, це не так. І далеко не так.

Згідно з Законом «Про основи національної безпеки України», головними об’єктами національної безпеки є, насамперед – людина і громадянин, далі – суспільство, і лише потім – держава. Саме в цій послідовності я вбачаю глибинний зміст і пріоритети діяльності влади.

Минулого разу я обіцяв поділитися враженнями від тих настроїв, що зараз вирують в гущині нашого народонаселення, а також про те, чим люд сьогодні головно переймається. Ну, що ж я не політик і не чиновник, обіцяв – виконую.

Нещодавно декілька наших телеканалів почергово прокрутили один і той же сюжет про метикуватого карпатського вуйка, котрий за рахунок утилізації та подальшої нехитрої переробки на біопаливо усього сутнього в господарстві лайна, забезпечив собі повний енергетичний суверенітет від навколишнього світу.

А цікаво, чи був би той сюжетець про, власне кажучи, багатогранну здатність нашого винахідливого та хитромудрого народу до виживання, таким поблажливо-іронічним і навіть оптимістичним, аби згаданий вуйко спробував поширити свої новації хоча би на декілька сусідніх сіл?

Чомусь мені здається, що тоді телевізійникам довелося б розповідати, як держава того вуйка помножила на нуль. Бо нашій державі, як і будь-якій іншій недемократичній країні, незалежні від неї у будь-яких сенсах громадяни не потрібні. Мало того, такі "вільні козаки" є найсмертельнішими ворогами квазідемократичних державних утворень на кшталт України.