Для нормальної людини, яка не кожного дня читає закони і не є фахівцем, термін «національна безпека» зазвичай пов’язується із Збройними Силами, Службою безпеки, Внутрішніми військами, розвідувальними структурами і спецслужбами.

Насправді, це не так. І далеко не так.

Згідно з Законом «Про основи національної безпеки України», головними об’єктами національної безпеки є, насамперед – людина і громадянин, далі – суспільство, і лише потім – держава. Саме в цій послідовності я вбачаю глибинний зміст і пріоритети діяльності влади.

Закон чітко визначає, кого і що треба захищати в Україні:

людину і громадянина – їхні конституційні права і свободи;

суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

державу – її конституційний лад, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність.

Усі органи державної влади разом із громадянами України і громадськими організаціями, згідно з Законом, мають створити безпечне середовище для життя і діяльності як кожного окремого громадянина, так і суспільства та держави в цілому. Надійно захистити від загроз внутрішнього і зовнішнього характеру.

Я переконаний, що в діяльності влади безпека людини, громадянина, сім’ї має стати головним пріоритетом. Чому?

Давайте скажемо відверто, сьогодні українська влада більше дбає про безпеку держави, тобто про себе, і найменше – про людину, сім’ю і суспільство.

Результат? Ми, 46 мільйонів громадян, втратили відчуття безпеки і впевненості. Ми не знаємо, яке ще лихо трапиться сьогодні і чого очікувати завтра.

Ми боїмося пити воду з крана, ми непевні, що навіть дорогі продукти або ліки є якісними.

Ми боїмося робити щеплення дітям, щоб не спричинити шкоди їхньому здоров’ю, бо не переконані в якості вакцин; ми відводимо дітей до школи і супроводжуємо потім додому, бо ходити по вулицях стало небезпечно.

Ми боїмося, що завтра можемо втратити роботу, що вчасно не виплатять зарплату або пенсію. А якщо виплатять, то ми не знаємо, як звести кінці з кінцями, бо ціни скачуть чи не щодня. До того ж у будь-який момент нам можуть збільшити тарифи на газ, воду, електроенергію, телефон, пошту, оплату проїзду у транспорті.

Ми боїмося тримати свої заощадження у банку – на купівлю житла чи дітям на навчання, бо коли треба, не можемо їх використати.

Ми боїмося, що наші діти після завершення навчання в університеті не матимуть роботи і не зможуть створити сім’ю.

Ми боїмося починати власне підприємництво, бо державний чиновник, не отримавши хабара, може не допустити його реєстрації, або знищити у будь-який момент, мордуючи поборами і перевірками. А ті, хто ризикнув і створив свій бізнес, змушений сплачувати хабарі і при цьому боїться звернутися за підтримкою до держави, бо може втратити ще більше.

Орендуючи приміщення, ми непевні, що завтра нас не викинуть на вулицю незаконним рішенням місцевої влади або суду.

Ми не можемо захистити свої права у суді, бо вже треба платити хабарі навіть за справедливі, законні рішення.

Ми не віримо, що наше волевиявлення під час виборів не буде спотворене під час підрахунку голосів.

Ми боїмося увечері включати дітям телевізор, бо навіть на центральних каналах замість казки вони можуть побачити таке, що зруйнує їхню психіку.

Ми боїмося, що в наших домівках узимку не буде тепла.

Для нас лихо – малий урожай, ще більше лихо – великий урожай, бо після виснажливого сезону селяни не можуть ні продати зерно, ні розрахуватися за отримані кредити.

Ми знаємо, що за ґрати посадять того, хто вкрав велосипед, а той, хто краде сотні мільйонів, гулятиме на свободі.

Ми боїмося, якщо поряд з нашою домівкою трапиться техногенна аварія, то нам не скажуть правди і не подбають про наше життя і здоров’я.

Ми боїмося захворіти, бо якісні медичні послуги, а для багатьох – навіть елементарні ліки, вже давно стали недоступними.

Мабуть, немає сенсу перелічувати, чого ще ми боїмося. Очевидно, що все це – не просто наші негативні власні відчуття. Це - абсолютно реальні прояви загроз безпеці, національній безпеці – на рівні простої людини, громадянина. Це те, що турбує кожного з нас, в усіх регіонах країни. Ми живемо в стані постійного стресу!

Так само сьогодні не гарантується безпека суспільства і держави. Ми з вами є свідками постійних проявів загроз у політичній, економічній, соціальній, економічній, воєнній, екологічній та інших сферах національної безпеки.

Бо система державної влади – зруйнована, а тому держава неспроможна проводити ефективну внутрішню і зовнішню політику. Військові формування – у занепаді, правоохоронні органи і судова система – політизовані і вражені корупцією (ці питання не деталізую, постійно їх висвітлюю у засобах масової інформації).

Треба визнати, що головні загрози національній безпеці України створюють не Росія, США, чи хтось інший. Їх створює наша, українська влада, яка не може навести в країні елементарний порядок.

Не стану зараз викладати перелік завдань, які треба вирішувати, і як це треба робити. З автобіографії видно, що безпека – це сфера моєї професійної діяльності, від лейтенанта Збройних Сил – до міністра оборони, члена Ради національної безпеки і оборони України, голови парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони.

Скажу лише одне. Перше, що потрібно зробити – це відновити систему влади в країні. Влада повинна навести в Україні порядок і гарантувати безпеку наших громадян. Безпека – це прямий обов’язок держави, усіх посадових осіб, і вони несуть за це відповідальність.

Але визнаємо, що свою частку відповідальності, також згідно з Законом, несуть громадяни і громадські організації. Тобто кожен із нас. Бо безпека – це наша спільна справа. Саме тому зміцнення безпеки є важливим напрямом діяльності Всеукраїнської громадської організації «Громадянська позиція», яку мені довірили очолювати.