«Це не Америка, це — Африка!» — жах, із яким вимовляв цю фразу темношкірий Геркулес у фільмі «П’ятнадцятирічний капітан», схоже, намертво закарбувався в пам’яті радянських глядачів. Режисеру Олексію Герману не потрібно було навіть вигадувати інший образ, щоб описати почуття мільйонів співвітчизників, які виявили в середині 90-х, що замість «народного капіталізму» на американський манер, про який із таким ентузіазмом розповідали публіцисти епохи перебудови, їхня країна опинилася навіть не в другому ешелоні цивілізації, а в справжнісінькому «третьому світі», поруч із Кенією і Зімбабве. Втім, якщо бути точним, переміщення це відбувалося не в просторі, а в часі. Історичному часі. У сучасної Україні, скажімо, не так уже й багато африканського. Ментальність, приміром, зовсім інша. Значно більше — від себе самої, але... середньовічної. Століття дев’ятого-десятого від Різдва Христового.

Первый заммэра Киева Анатолий Голубченко объявил крестовый поход против неплательщиков за жилкоммуслуги. В борьбе с ними киевские власти, кажется, готовы на любые методы. Даже незаконные. А гражданам остается действовать исключительно в рамках противоречивого законодательства.

Соцопросы показывают рекордное число украинцев, которые на будущих выборах собираются голосовать против всех - до 3 миллионов. А в селе в Черниговской области несколько семей создали республику Суверенного народа – после того как внимательно изучили Конституцию Украины. «Не обязательно делегировать свои права властям – согласно 5-й статье Конституции, реализовать власть можно не только через депутатов, но и непосредственно, что мы и делаем», – объяснил Фокусу 37-летний суверен Константин Горбунов. Отделяться территориально или вводить свою валюту они не собираются – просто живут, как сами считают, в стране внутри страны. Удостоверение личности, которое выдаёт дипломатический корпус суверенов, гласит: имущество их неприкосновенно, украинскому государственному суду они не подчиняются, а главное – им запрещено платить налоги. Не собираются они участвовать и в очередных выборах президента.

Цей «тонкий дотеп» учора відловив один мій знайомий, котрий має дивну звичку годинами копирсатися у вигрібних ямах інтернет-форумів. «Жарт» невідомого автора красувався під інформацією про рішучий намір матері загиблого журналіста провести незалежну експертизу нещодавно знайдених фрагментів черепа її сина. Засоби масової інформації настільки часто й настільки докладно описували обставини звірячого убивства, що вони, на жаль, уже давно нікого не шокують. Але гірше інше. Нікого не шокувало мавпування невідомого юзера, який вибрав людську трагедію для вправ у фіглярстві. Принаймні, за словами мого співрозмовника, ніхто з учасників віртуальної розмови не спромігся зупинити циніка. Зразок макабричного гумору не видалив і совісний адміністратор.

Конча-Заспа в состоянии большой распродажи. Продается — все. Что не продается — предлагается в аренду. Объявления висят на каждом втором заборе, доме, а самые нетерпеливые ставят вдоль дороги бил-борды.

Упреждая возможные обвинения в попытке защитить плановый социализм, хочу заявить: самодемонтаж СССР в 1991-м является вполне логичным завершением происшедшего в октябре 1917 г. Ведь история доказала бредовость идеи силового перехода к господству общественной собственности на средства производства. СССР, возникший как попытка ее реализации, не выдержал конкурентной борьбы со странами, где примат частной собственности на средства производства на протяжении сотен лет определял всЁ!. Такая же судьба постигла и другие страны социалистического лагеря.

С кожним роком ми все далі від Радянського Союзу, і все довше живемо у незалежній Україні. І з кожним роком, намагаючись осмислювати своє майбутнє, опиняємося у порожнечі через неспроможність ані політиків, ані письменників чи філософів, бодай у якийсь спосіб, окрім використання чужих штампів, запропонувати бачення майбутнього. Українці перестали мріяти.