Уже марширують солдати, прогрівають двигуни танки, злітають у небо літаки і висуваються гармати на вихідні для салюту рубежі. Вже спічрайтери пишуть карбовану промову для глави держави, болісно розмірковуючи, у чому він упевнений цього разу. Вже на головних майданах міст, селищ, сіл і інших населених пунктів споруджено трибуни, а жителям розказано, що і коли буде закрито, перекрито і до відвідання заборонено. Словом, усе як завжди, коли країна готується відзначити своє головне свято — День державної незалежності.

В предыдущей заметке мы выяснили, что так называемый президент, которого мы скоро собираемся избирать, на самом деле, достаточно странная должность, поскольку его полномочия не требуют избрания на выборах. Он не формирует и не возглавляет исполнительную власть и потому прямые выборы для исполнения его функций не нужны.

Скоро наша страна окажется в состоянии президентских выборов – состоянии довольно истерическом и неадекватном. Объективная реальность в такие времена имеет свойство трансформироваться в некие чудовищные химеры, в головах у людей заводится пиар и телевизор и они теряют способность мыслить рационально. Первыми, конечно же, страдают сами участники процесса. Признаки болезни видны уже сейчас: как еще назвать ситуацию, когда цвет полосатого дерьма становится цветом президентской кампании и при этом объясняется, что это – поистине бомба рекламного дела, круче которой никто пока не придумал. Что особенно показательно, кандидат-носитель цвета, доволен. Это верный признак того, что связь с реальностью окончательно утеряна, шаманы с бубнами и ароматические дымы сделали свое дело. Теперь где-то около года эти люди будут жить в удивительном мире политтехнологий, «производства смыслов» и прочих чудес. Выздоровление обычно приходит через полгода после выборов, но может, кстати и вообще не наступить.

Нічого у світі не відбувається просто так, без причин. У людському світі тим більше. У владі та політиці чи псевдополітиці – і поготів (глупство – це теж самодостатня причина, але далі – не про цей випадок). Тож не знаю, як там щодо засвічення зірок на небосхилі, але якщо кілька поколінь дуже народних депутатів з дерев'яною упертістю уникають, послідовно і позмінно, виконання однозначної і неодноразово офіційно витлумаченої конституційної норми, то це їм точно потрібно. Так саме, очевидно, що якщо влада не те що не збільшує можливости громадянської протидії своєму беззаконню, а навпаки шмат за шматом тих можливостей відкусює – то це теж не з недогляду.

5 років тому в етері уперше пролунали позивні «Радіо НАРТ – Чесна хвиля». У моїй журналістській біографії це одна з небагатьох дат, які згадую з теплотою. Строго кажучи, те, чим ми займалися на НАРТі впродовж 10-ти місяців його існування (маю на увазі його існування саме як «Чесної хвилі», не беручи до уваги чи то віртуальної, чи то взагалі фіктивної присутности в етері до й після цих 10-ти місяців), не було журналістикою у прийнятому нині розумінні цього слова. Але, як на мене, це було набагато цікавіше за журналістику, навіть ту, яка начебто дотримується стандартів неупереджености, збалансованости, подавання різних думок тощо (ту ж, що займається бізнесовою джинсою та інформаційно-пропагандистським обслуговуванням тих чи инших політсил, журналістикою я не вважаю, хоча й з инших причин, ніж нашу НАРТівську діяльність).

Чи знали ви, що на 12,5 млн. “простих” пенсіонерів в Україні припадає мільйон “спеці­альних”? Мовиться про той “зо­лотий мільйон” українців, яких вдячна держава виокремила в спеціальну касту й зобов’язалася забезпечувати їхній високий достаток коштом решти громадян.

Выкупив 3000 га леса в холмистой местности, он построил "Город солнца", где действуют особые правила и люди ведут совсем иной распорядок жизни.

Во-первых, трёхэтажные дома из экологически чистых материалов построены таким образом с учётом рельефа местности, что из окон каждого отдельного дома не видны другие дома.

Она пережила нескольких царей, почти десяток вождей мирового пролетариата, две мировые войны, революции, контрреволюции, распады империй, рейхов и союзов нерушимых...

Она видела многое и многих, брезгливо возвышаясь над тем, что копошилось и проплывало у её ног последние 250 лет.

Она — это Андреевская церковь, последний шедевр Мастера Бартоломео Франческо Растрелли.