Аналог війни суб’єктностей ми можемо побачити в просуванні християнства в його зіткненні з язичеством. Р. Старк, наприклад, бачить принаймні три причини перемоги християнства, причому прийняття імператором Костянтином християнства як державної релігії зараховує до наслідків цього просування, а не його причин. Ці три причини такі [1, С. 197 – 199]:

– надлишковий плюралізм богів, Давній Рим дозволяв включати у свій пантеон усе нових і нових богів,

– мінливий характер релігійної економіки: культ Ісіс (Ізіди) з Єгипту поширився по всій Римській імперії, що свідчить про незадоволеність релігійних потреб, потім у ті самі точки імперії прийшло і християнство,

– відсутність публічної поваги (зокрема і через плюралізм богів).

До речі, культ Ізіди, що прийшов у Рим, також змінив мізки із "західного" на "східний" тип мислення, чим також сприяв подальшому входженню християнства [2].

Практично ті самі мотиви (причини) ми можемо знайти й у розпаді СРСР, що знову говорить про єдині процеси зміни свідомості в різні епохи. Унаслідок цих процесів суб’єктність християнства заміняє суб’єктність язичництва, суб’єктність західного проекту перемагає суб’єктність червоного проекту.

По суті, це закон руйнування чужої суб’єктності, коли вона послабляється введенням альтернатив. Але одночасно альтернативи вводять туди, де вже почалося руйнування чужої суб’єктності, де з’явилася потреба в них.

Повернімося в сучасність, де російський газ має політичну цінність, а Чорноморський флот – символічну. Тобто Росія сконструювала з газу новий тип певною мірою сакральної цінності, чого не було зроблено щодо російської нафти, про яку ми взагалі нічого не чуємо в ЗМІ. І те, й інше, і газ, і флот відійшли від своєї суто матеріальної складової. Звідси відносна адекватність зіставлень ціни на газ в Україні та Німеччині або міркування про те, що Чорноморський флот реально нікому не потрібен. На рівні сакральних об’єктів усі ці міркування не мають жодного значення. Тим паче, що втративши сакральність спочатку імперського проекту (православ’я, самодержавство, народність), потім червоного (радянського) проекту, Росія сьогодні відновлює свою сакральність із зовсім різнорідних систем минулого, тим самим це дозволяє суто матеріальним об’єктам (газу – меншою мірою, ЧФ – максимально) переходити в розряд сакральних.

Є закон американського антрополога С. Етрена, який стверджує неможливість адекватного обміну ціннісних активів на матеріальні. Можна сформулювати і зворотне твердження: якщо щось не вимірюється матеріально, важко знайти його матеріальний еквівалент, воно ціннісне. Тут при обміні треба зважати на ціннісний компонент.

У відповідь на сакральну цінність російського газу прямо або побічно Україна висувала таку саму сакральну цінність у вигляді слов’янської єдності або спільного минулого. Але потім цей обмін сакральністю втратив чинність, оскільки Україна кинулася в НАТО і Євроунію, тим самим заперечуючи цю свою цінність як сакральну.

Сьогодні після укладення нового договору триває пошук реінтерпретації флоту в ціннісних термінах. Наприклад, Д. Видрін у програмі Савіка Шустера 21 квітня 2010 р. говорить про якийсь гіпотетичний план створення єдиного флоту для ЄУ на базі ЧФ, тобто вводить ще один ціннісний вимір.

Сучасні імперії вибудовують і утримують іншими ресурсами, точніше не тільки матеріальними, а й нематеріальними ресурсами. Саме тому С. Мєдвєдєв наголошує щодо ЄУ на такому [3]: "Незважаючи на проголошене багатьма аналітиками і політиками створення постмодерністської «мережної держави», ЄУ зараз перетворюється в імперію нового типу, засновану не на гарматах, а на законах і м’якій владі, на «нормативну імперію». Імперію, що ґрунтується на місіонерських принципах цивілізаційної переваги, яким уже не одна сотня років; на тому, що Європа – єдино правильний стан суспільства, до якого всі інші повинні прагнути".

Статус суб’єктності задається статусом ідентичності. Вони є взаємозалежними. Расова теорія німецького фашизму, наприклад, задала його інститути і сягнула в минулому арійських коренів, визначаючи і мотивуючи дії в сьогоденні [4 – 5].

Росія висуває сьогодні вимоги до побудови своєї нової суб’єктності, що можна побачити в такий словах [6, С. 837]: "Росії сьогодні необхідно виробити набір благ, що дійсно здатен увійти в прийнятний і бажаний для інших етнокультурних спільнот стандарт. Не перековування народів за своїм образом і подобою (що відбувається на Заході відповідно до його етичної системи індивідуалізму), а надання народам привабливого ідеалу – під егідою російської етики спільного протистояння злу і паразитичним явищам – от образ Росії майбутнього для всього світу".

Коли одна суб’єктність поглинає іншу, то це побічно виражається в поглинанні ідентичності. Римляни, які прийняли культ Ізіди або культ християнства, стали іншими римлянами. Змінюючи свій базис, вони в підсумку змінюють свою суб’єктивність. Перебудова, однотипно замінивши свій базис, призвела до зміни суб’єктності країни. В. Ющенко розставляв квазіприкордонні стовпи між російською й українською ідентичностями у вигляді інших значущих історичних подій і інших героїв, ніж це було до цього.

От як стаття в газеті Дзеркало тижня передає сакральність Севастополя для Росії [7]: "Севастополь для росіян – не українське місто (українським, на думку більшості з них, воно стало через непорозуміння) і навіть не «головна база ЧФ РФ», як записано в російській морській доктрині. Севастополь для росіян – поняття сакраментальне. Це «місто російської слави», це російське місто. Це не їхня база, це їх «пунктик». Для них це, як «Вишневий сад», пояснив один російський журналіст. Ставлення росіян до Севастополя багато в чому ірраціональне. Вихід російського флоту із Севастополя став би психотравмою та національною образою, національним приниженням для більшості росіян".

Якщо з боку Росії на роль сакральних цінностей претендують і газ, і ЧФ, і Севастополь, то з боку України ситуація однотипна: іноземна база зафіксована в Конституції як неможлива апріорі, тобто і тут ми зіштовхуємося із сакральною цінністю, що, до того ж, закріплена конституційно.

Звідси випливає, що жодні матеріальні обміни чи матеріальні вигоди не зможуть погасити порушення, що виникли через спробу трансформувати в тому чи іншому вигляді певною мірою сакральні цінності. Це принципово неможливо, що показали експерименти С. Етрена.

Загалом, ми можемо виділити три види цінностей відповідно до трьох просторів, з якими ми оперуємо:

– матеріальні (фізичні) цінності,

– інформаційні цінності,

– віртуальні цінності.

Не змінюються не всі віртуальні цінності, а тільки ті, котрі впритул підступають до ядра ідентичності, тобто найбільш базисні. Це те ядро, що, грубо кажучи, "не продається". Тобто не підлягає й обміну.

При цьому різні типи цінностей можуть близько підходити одне до одного, йти на певні перетини, утворити нові види квазіоб’єктів, спрямованих одразу у два простори. Тоді на них діють два види правил. Можна навести такі приклади:

Фізичний плюс інформаційний простір. С. Пєрєслєґін ставить низку питань, що розкривають перетинання інформаційного середовища і середовища фізичного, наприклад [8]:

– що таке "значеннєве навантаження на територію"?

– що таке "значеннєва інфраструктура" ("транспорт змістів")?

– скільки – і яких – освітніх і наукових центрів може витримати міське середовище?

Інформаційний плюс віртуальний простір. Е. Ноґойбаєва виокремила ідеологічні конструкти, тобто віртуальні цінності, що стали основою для висвітлення подій у Киргизії. Причому вона вважає їх неадекватними дійсності, хоча саме вони сформували реагування на киргизьку революцію-2. Це такі віртуальні точки відліку, з яких випливають уже інформаційні повідомлення [9]:

– розкол Південь/Північ,

– громадянська війна,

– афганізація, наркотизація країни (Киргистан як вогнище нестабільності, погроз для Центральної Азії, пострадянського простору),

– націонал-шовінізм по-киргизьки (етнонетерпимість, окрім титульної нації).

Якщо цих характеристик немає з погляду експерта цієї країни, тоді виникає маніпулятивна технологія, застосована для того, щоб легітимувати зміну влади. Наприклад, стрілянину на вулиці з боку влади застосовували за оксамитових революцій у Празі, у Тимішоарах, у Ризі, у Вільнюсі, щоб населення остаточно поставило хрест на своїй владі.

Фізичний плюс віртуальний простір. Для України – це пам’ятники, визнані однією частиною країни і не визнані іншою. Сталін, Єкатєріна, Бандера, Лєнін постійно стають об’єктом конфліктів.

Навіть суто фізичний простір, до якого можна зарахувати ринок газу, насправді не сприймається як такий. Наприклад, зіставлення європейського й українського ринку газу показує їхню невідповідність. З погляду Росії, ринок газу в Європі є ринком покупця, а не продавця [10, с. 194]. Це пов’язано з тим, що всі російські газопроводи ведуть у Європу, тоді як частка споживання російського газу становить у Європі близько третини. Для України він є, навпаки, ринком продавця, оскільки існує серйозна залежність від Росії.

Для України вирішенням проблеми російського газу і Чорноморського флоту був би перехід їх зі світу ціннісного у світ матеріальний. Це мала б бути повна відмова від пошуку еквівалентності між двома світами: матеріальним і нематеріальним. Цей обмін мусив би бути або цілком матеріальним, або цілком сакральним. Усе інше буде хитким і вестиме до конфлікту.

Література

2. Butler H. The cult of Isis and early christianity // www.uhh.hawaii.edu/academics/hohonu/writing.php?id=143

3. Медведев С. Европа задает норму, которая не обсуждается // russ.ru/Mirovaya-povestka/Evropa-zadaet-normu-kotoraya-ne-obsuzhdaetsya

4. Райх В. Психология масс и фашизм. - СПб., 1997

5. Кунц К. Совесть нацистов. - М., 2007

6. Русская доктрина. - М., 2008

7. Бутусов Ю. и др. Мы сами открыли ворота, мы сами ...// Зеркало недели. - 2010. - 24 - 29 апреля

8. Переслегин С. Тезисы к семинару 10 апреля 2010 года // pereslegin.net/?p=197#more-197

9. Ногойбаева Э. Формула Лассауэла для Кыргызстана, или как нас форматируют // www.open.kg/ru/print/module/analytics/185

10. Милитарев В. Русская колонна. - М., 2008