У кожного свої наркотики. Мені, наприклад, дуже подобається пробігтися вранці у вихідний день по набережній, потім скупатися, прийти додому, заварити міцну каву і пити її з солодощами, втикаючи в улюблені сайти. Так було і в цю неділю. Нічого не передвіщало біди: втомлені, ми з дружиною поверталися з пробіжки і зайшли до продуктового магазину, який знаходиться в сусідньому з будинку. Якщо життя і здоров'я дорогі вам, запам'ятайте цю адресу: вулиця Ентузіастів, 47!

АВТОР: Антон Зікора

Варто зазначити, ніякі нововведення останнього часу не торкнулися цієї торгової точки. Тут все залишилося таким, яким було двадцять років тому, тільки стало більше продуктів. Цікаво, що з цього магазину йде коридор до закладу, що зазвичай у народі називають розливайками або ганделиками.

Як магазин, так і суміжне з ним приміщення наповнені духом доброго, радянського Києва: тут навіть стоїть піаніно, яке, щоправда, ніколи не грає. А «синяки» з числа русанівської інтелігенції, взявши свої сто грам, крокують до магазину, щоб купити на закуску плавлені сирки. Після чого йдуть на вулицю, де грають у шахи.

Купили півкіло черв'яків

Романтичне місце

Словом, найближчий від мого будинку магазин - місце досить романтичне, але здатне викликати масу запитань у неупередженого співробітника санепідстанції. Втім, навряд чи такі тут з'являються. Проте, враховуючи той факт, що інші торгові точки знаходяться достатньо далеко, ми до минулої неділі отоварювалися в цьому магазині.

Опинившись перед прилавком, ми почали обговорювати, які нам купити цукерки: «Ліщина» або «Червоний мак».

- Беріть «Ліщину», вона свіжіша, - порадив нам продавець, дядечко передпенсійного віку.

Ми так і зробили. Поки варили каву, кинули цукерки в морозильник, а перше, що побачили, коли розгорнули, був черв'як. Холод ще не вбив в ньому жаги до життя: біла комаха, звиваючись, виповзала на світ божий з «Ліщини». Кухня відразу наповнилася якимись негарними словами - до цього ми навіть не підозрювали, що знаємо такі. Відкрили другу цукерку - в ній уже було два черв'яки, в наступній - три ...

Тут стара гвардія бере свої обов'язкові сто грам

- Ти будеш тримати продавця за руки, а я нагодую його цими цукерками!

- Кричала дружина, коли ми, зібравши черв'яків у шоколаді, знову поспішали до магазину.

- Добре. Тільки обережно. Він може вкусити, - відповів я. - Стоп. Навіщо нам вбивати продавця. Пам'ятаєш, Карнегі говорив: «Якщо вам дістався лимон, зробіть з нього лимонад»?

- Ти пропонуєш гнати з черв'яків самогон?

- Ні. Але уяви, мільйони американців мріють про те, щоб знайти в цукерках черв'яків. Треба подати на магазин до суду, виграти справу і забезпечити собі таким чином безбідне існування до кінця своїх днів.

- Точно. Ми засудимо їх у всіх інстанціях... Але ми не взяли чек.

- Нічого. Зараз зайдемо до магазину, прикупимо ще цукерок і візьмемо документ.

- Чудово. Тільки треба, щоб продавець ні про що не здогадався.
Ми знову зайшли до магазину і почали неуважно розглядати прилавки.

- Може, ще «Ліщинки»?

- Знову «Ліщинки»? Ну, не знаю ... Давай.

Почувши нас, продавець пожвавився:

- Що, сподобалась вам наша «Ліщинка»? Хороші цукерки. Забирайте останні.

На цих словах я вибіг із магазину, щоб не сміятися в ньому. А повернувшись, почув від продавця:

- Куди збираєтеся - в ліс або на пляж?

- На цвинтар.

«Спекотно»

Ми купили ще триста грамів цукерок, причому чек за покупку нам довелося вирвати з каси самим, перегнувшись через прилавок. Увага!

Хвилюючи момент: ми почали розгортати цукерки. Ця партія нічим відрізнялася від попередньої – білявки-хробаки повзли по трупу шоколадної цукерки. Здавалося, вони розуміли все, що відбувалося навколо.

- А чому у вас в цих цукерках так мало черв'яків? - Запитав я, викладаючи їх на прилавок.

- Де? - Щиро здивувався продавець і став розглядати їх близорукими очима прямо над сиром і ковбасою - там було світліше.

- Обережно! Кришиться. Ви ж потім це людям продавати будете.

- Але я не бачу ніяких черв'яків!

- Так ось же вони!

У цей час до магазину зайшли два хлопця, щоб купити горілки. Але, побачивши комах у цукерках, злякалися і швидко покинули приміщення. Продавець нарешті розглянув черв'яків, і тут же сказав, що готовий нам компенсувати вартість цукерок. Нас такий розмін не влаштовував. Тим не менш, він простягнув нам п'ятнадцять гривень і вихопив у дружини з рук один пакет. Заховавши другу партію черв'яків з цукерками, я почав говорити, що з пресою такі речі просто так не пройдуть, і незабаром тут з'явиться багато злих людей з телекамерами і диктофоном. І показав йому своє посвідчення.

"Ліщинка" із свіженькими червячками розійшлася швидко

- Воно у вас протерміноване, - побачив дрібний напис продавець.

- Не таке протерміноване, як твої цукерки.

- Розумієте, спекотно, - виправдовувався продавець. - І потім, я ж вам не сказав, купуйте «Червоний мак». Сказав, беріть «Ліщину», вона свіжіша.

- Цікаво, що ж у вас там, в «Червоному маку»? Тільки черв’яки чи є хоч трохи шоколаду? Покличте, будь ласка, адміністратора.

- Я і є адміністратор. Я вам поверну гроші, тільки віддайте цукерки.
- Але вже ні. Цей артефакт ми залишаємо для спеціалістів із захисту прав споживачів.

З магазину (він називається «ЕНТком") ми поверталися з мішком червивих цукерок, чеком і відчуттям, що продавець повністю неадекватна особа. Ми залишили йому наші візитки в надії, що керівництво магазину отямиться і ... біс з ним, з цілим статком, але баксів за триста перед відпусткою я міг би забути про неприємному інцидент. Як бачите, не забув, бо нам ніхто не зателефонував. Ми ж, у свою чергу, написали скаргу в Товариство із захисту прав споживачів і нацькувати на магазин своїх колег. Про те, як просувається справа, ми будемо повідомляти на нашому сайті. А «Ліщинка» до сих пір лежить в нашій морозильній камері, тільки черв'яки померли. Ні, не рибалки ми, не рибалки.