Безпека громадян, їх правозахист давно стали серйозною проблемою в нашому суспільстві. Не покладаючись на державні структури, громадяни змушені вдаватися до самозахисту. Проявом цього стало створення в місті Носівка загону самооборони. Це дещо модифікована форма відроджуваних нині відомих за радянських часів «добровільних народних дружин». У Носівці пішли ще далі: створили й зареєстрували як громадську організацію справжній загін самооборони.

Безпосереднім приводом, що спонував до цього, став черговий «наїзд» рекетирів на підприємця. Причому, цього разу бандити обрали в жертву його престарілих батьків. Вночі в оселю Анатолія Андрушка вдерлися невідомі в масках. Погрожуючи ножем, зажадали «грошей і коштовностей». Дві години знущалися над господареи і його дружиною, вважаючи, що саме у батьків зберігає свої статки їх син підприємець В`ячеслав Андрушко. Якимось чудом господареві дому вдалося вирватися від нападників і вистрибнути, розбивши вікно. Побіг за допомогою до людей, викликали міліцію. Та приїхали доволі швидко, за 15 хвилин. Але бандити встигли втекти. На жаль, виявити злочинців місцевій міліції так і не вдалося. Може ще й через те, що райвідділ тут один з найслабших в області, районну міліцію лихоманить з кадрами.

Терпіння у людей закінчилося. За справу взявся згаданий уже В`ячеслав Андрушко. Він і очолив загін самооборони.

Міліцію вважають союзником: «Без нас вони ніхто. У них не вистачає пального, інколи нема й машини, щоб виїхати на виклик».

Райвідділ міліції, який взяв загін під опіку, до новації поставився в цілому позитивно, але обережно. Начальник райвідділу Григорій Ковтун говорить: «Ми співпрацюємо із загоном. Але прагнемо не допустити, щоб через півроку мати від нього негатив. Щоб не довелося, якщо формування раптом розпадеться, їздити й шукати видану їм зброю».

Річ у тім, що міліція екіпірує загін. Щовечора, перед чергуванням самооборона проходить інструктаж, їм видають у користування мобільні телефони, спецзасоби. Зі зброєю складніше. Про вогнепальну не може бути й мови. Але дружинникам міліція має право видавати в користування пістолети так званої травматичної дії. З цим поки що у місті не поспішають, придивляються. Люд у загоні доволі різний – не лише підприємці, а й фермери, адвокати, колишні охоронці та працівники міліції. І налічується їх вже близько 60-ти чоловік, набагато більше, ніж міліціонерів.

Втім, поки що все йде непогано. Щоночі, з 22-ї до 6-ї ранку, діє спільний наряд з двох членів загону і одного міліціонера. Патрулюють у «гарячих» точках, насамперед, в районі ринку, де охороняють точки підприємців, біля магазинів, установ. Патрулювання здійснюється коштом самих членів загону, на їхньому особистому транспорті. Порядку в місті побільшало, правопорушень поменшало. Люди схвально відгукуються про добровольців із загону.

Звичайно, не все так просто. Саму по собі участь громадскості у вирішенні проблем можна вітати. Але йдеться про доволі специфічну сферу. Це ж не художня самодіяльність. Уже саме створення подібних форомувань є своєрідним докором владі, яка не може забезпечити надійного правозахисту громадян. Доволі слизька й грань між самозахистом і самосудом. А фактів такого самосуду в Україні вже вистачає, особливо враховуючи і економічну ситуацію, і розхитані нерви й психіку людей. Словом, явище це неоднозначне.