А поки на загальнодержавному рівні більше зайняті формуванням Міністерства з питань ЖКГ, місцева влада кожна на свій лад намагається реформувати цю галузь. Про перипетії в Києві читачі «ДТ» чули вже достатньо. Не відстає в цьому сенсі і Харків. Там, що називається, розчерком одного пера замість усіх жеків створили підприємство «Житлокомсервіс». Йому й передано в управління все комунальне господарство разом із рахунками громадян за житлово-комунальні послуги. І тільки старі біди житлово-комунального господарства чомусь залишили у віданні все тих же комунальних підприємств. Вийшла односкладова концесія: гроші збирають одні, а послуги вимушені надавати старі структури.

Кому потрібна така реформа ЖКГ?

Пошуки шляхів виведення вітчизняного житлово-комунального господарства з кризового стану тривають не перший рік. Але якщо на початку 1990-х це питання ще не стояло так гостро, бо від колишнього Союзу нам це господарство дісталося в більш-менш дієздатному вигляді, то в міру просування до початку третього тисячоліття проблем накопичилося чимало. Вирішувати їх, як правило, було нікому. Та особливо й не треба було. Оскільки основна складова ЖКГ — енергетичний сектор не зіткнувся тоді ще з проблемою енергоносіїв.

На думку багатьох експертів, усі попередні роки радянська система жеків працювала за інерцією, очікуючи кризового моменту. І він зрештою настав. По-перше, значно подорожчало основне паливо — природний газ. По-друге, почали давати серйозні збої системи комунікацій. Зима 2005—2006 років показала, що незабаром може статися в масштабах усієї країни. У принципі, техногенну катастрофу в Алчевську ще можна зрозуміти. Як-ніяк навіть не обласний центр. Але серія розривів теплотрас у центрі Києва насторожила всіх. Так чи інакше, чашу терпіння було переповнено і необхідність реформування було усвідомлено. Люди практично в усіх регіонах були готові до того, щоб розпочалися серйозні зміни в ЖКГ.

Не скористатися таким моментом бізнес, природно, не міг. При тому, що весь сектор країни щороку «прокручує» близько 15 млрд. грн. Єдине, що стримувало капітал, це низька чи, як правило, від’ємна рентабельність комунальних підприємств. У зв’язці з місцевою владою, починаючи із зими 2006—2007 років, бізнес проклав шлях до приватного володіння об’єктами житлово-комунального господарства. Тарифи було піднято, у ряді регіонів у кілька разів, що викликало хвилю невдоволення. Місцева влада під напором уряду дещо зменшила розцінки. Щоправда, за словами окремих чиновників, таку ситуацію прогнозували, тому підвищували за максимумом. Так би мовити, проси більше й отримаєш скільки треба. Так воно й сталося. Єдиним, хто відмовився знижувати тарифи, був Харків.

062,
або «До основанья, а затем...»

Тут треба акцентувати увагу на тому, що систему ЖКГ міста на самісінькому початку реформи фактично було знищено, як то кажуть, під корінь. І після цього на руїнах з’явилося нове підприємство, котре має неоднозначну «славу». Йдеться про новостворене підприємство-посередник «Житлокомсервіс». Його зав­дання — збирати квартплату на свої рахунки, а також заявки населення на виконання житлокомпослуг. Ці послуги «Житлокомсервіс» замовляє у профільних комунальних підприємств і потім оплачує їх відповідно до акта виконаних робіт. Цікаво те, що акти мають підписати спеціалісти, котрі начебто незалежно перевіряють якість, а також самі замовники. Тобто зав­жди є можливість знайти зачіпку й не платити. У принципі, усе залежить від того, які відносини складаються між «Житлокомсервісом» і підрядником. У будь-якому разі, у першого — становище диктатора.

Ще одна серйозна проблема: штат новоствореного підприємства формуватимуть ще як мінімум півроку. Про це кажуть його ж представники. А це означає, що ще досить тривалий час можливості посередника серйозно відставатимуть від вимог населення. Сформована нашвидкуруч служба 062, яка складається з кількох операторів, також не в змозі прийняти всі заявки харків’ян. За словами самих комунальників, на сьогодні обробляється не більш як третина викликів. Більшість же просто не можуть стати на чергу. Багато людей взагалі не знають, куди звертатися, а приходячи в жек, дізнаються, що він більше не відповідає за стан житлокомфонду.

Функції жеків роздано профільним підприємствам. Тепер вони відповідають за справність комунікацій, зокрема внутрішньобудинкових мереж. Це стимулює їх займатися ремонтом, щоб не мати зайвих втрат. Але мешканці зіткнулися із серйозною проблемою: тепер для вирішення будь-якого питання доводиться звертатися в кілька служб одразу.

Концесія по-харківськи, або Чому Харків поспішає позбутися комунальних підприємств?

Важливий момент у реформі комунальної сфери будь-якого міста — передача профільних підприємств у концесію. Харків не виняток. Відмінність лише в тім, що в цьому місті намагаються передати в концесію відразу п’ять комунальних підприємств. При цьому про механізм передачі місцева влада говорити не хоче. На запитання, хто прийде в концесії, — відповіді немає досі. Хоча сам процес обіцяють завершити вже в найближчі місяці.

Концесійні ризики в наших умовах величезні. Передусім тому, що існуюче на сьогодні законодавство не дає змоги контролювати концесіонера. Отже, якщо це буде приватна структура, якщо вона вкладе в комуналку якісь інвестиції, то її першим завданням буде повернути витрати. В який спосіб — можна здогадатися. Тобто, вочевидь, знову зростуть тарифи, вважають чимало фахівців. За словами харківських комунальників, підвищені місцевою владою в 2,6 разу тарифи вивели житлово-комунальне господарство міста на нульовий рівень. Якщо ж приватний капітал проникне в комуналку, він закладе в тарифи ще й свій прибуток. Попередньо прогнозують повторне зростання тарифів як мінімум у 1,5—1,8 разу. І зупинити цей процес буде практично неможливо. Адже місцева влада залишиться не при справах. А центрального регулятора в Україні просто немає. Запевняння чиновників у тому, що такі функції може виконувати новостворене Міністерство з питань ЖКГ, не витримують критики, вважають експерти. Оскільки це залежний орган. Частина чиновників також вважає, що тарифне питання має контролювати позавідомчий орган за типом НКРЕ.

Зокрема, глава підкомітету з питань ЖКГ комітету Верховної Ради з питань будівництва, містобудування і ЖКГ Олексій КУЧЕРЕНКО вже давно обстоює ідею про те, що для регулювання відносин у ЖКГ, передусім тарифних питань в Україні має бути створений спеціальний держорган.

«Не існує державного органу, який мав би повноваження відповісти — це правильні тарифи, об’єктивні чи ні. В жодному разі комісія з цін або ж Генпрокуратура не мають таких повноважень. Якщо вони й знайшли порушення на 3—5 тис. гривень, то я вважаю, що це популізм. Саме тому ми говоримо про те, що потрібен такий арбітр, який чітко, обгрунтовано, на базі єдиної методики зможе підтвердити — так, ці тарифи об’єктивні. Якщо сьогодні хтось каже, що таким арбітром може бути міністерство, я з цим категорично не згоден. Бо це заангажований, політичний орган. Саме тому ми будемо наполягати на якомога швидшому створенні політично незалежного органу. Оскільки завдання сьогодні таке: за два-три місяці розібрати всі (комунальні об’єкти. — І.Г.). Щоб туди прийшли власники. Я впевнений, що все вже давно поділено десь у якихось кабінетах. І як протистояти цьому, я, відверто кажучи, не розумію», — повідомив О.Кучеренко.

Зі своїм колегою згоден і заступник голови парламентського комітету з питань екологічної політики Олександр КОВТУНЕНКО. За його словами, потрібні максимально прозорі механізми. «Якщо ми не дамо правильних установок, то на місцях кожен працюватиме в міру свого виховання й моралі. Тому потрібно все зробити централізовано», — пояснив він.

А хто, цікаво, зможе проконтролювати, які інвестиції вкладає концесіонер у комунальне господарство міста? Схоже, відповіді не існує й на це запитання. Досвід окремих інвесторів показує, що охочих «погріти руки» на цьому бізнесі уже вистачає. До речі, деякі з них намастили п’яти в Харків. Принаймні уже йшлося про участь у концесійних конкурсах «Дусман Груп» і «Росводоканалу».

У цьому контексті дуже повчальним є висловлювання недавно призначеного міністра економіки України Анатолія КІНАХА: «Це питання стосується кожного з мільйонів українців. Тому коли йдуть спроби без відповідної законодавчої бази, без обгрунтування та контролю з боку держави передавати об’єкти ЖКГ у концесію, це неприпустимо. Оскільки це може створити чимало проблем. Не тільки зловживань. Держава втратить контроль над життєдіяльністю громадян у регіонах. Виходячи з цього, я категорично проти масового, хаотичного методу передачі комунальних підприємств у концесію без прийняття відповідних законодавчих актів. А також без затвердження конкретних центральних і місцевих програм розвитку та реформування житлово-комунального господарства України. І це питання буде безумовно під контролем не лише Міністерства економіки, а й загалом уряду у взаємодії з органами місцевого самоврядування».

Однак існує небезпека того, що приватний капітал, прийшовши на комунальне підприємство, насамперед Харкова, узагалі не вкладатиме туди коштів і спробує вичавити їх із нього по максимуму. «Відбивши свої гроші» й трохи заробивши ще, він у результаті або сам залишить місто, або ж його звідти попросять. Але в будь-якому разі після себе він залишить руїни.