Сьогодні в народ пустили тезу про необхідність перезавантаження системи. Вислів запозичений з комп’ютерного лексикону, і означає наступне: існує працездатна система, яка тривалий час працювала успішно, але в процесі діяльності відбулося засмічення системи. Тож потрібно перезавантажити, перевстановити чи по новому згенерувати систему.

По аналогії, в політиці це перевибори, чи зміни окремих елементів, наприклад, структури парламенту, повноважень чи виборчого закону. Але сама система залишається та сама, вона є, вона працююча, її просто освіжили чи краще пристосували.

Тепер визначимося з тим, що ж таке політична система. Це той спосіб суспільної взаємодії, котрий забезпечує ефективний розвиток держави, суспільства й країни в цілому.

Чи є така система в Україні? Чи були періоди коли вона ефективно і довготривало діяла? Ні, не було. Якби така система існувала і продемонструвала періоди своєї дійсно успішної діяльності, вона була б збережена народом для постійного використання.

Є набір звичайнісіньких шахрайських схем для пограбування країни окремими особами і злочинними кланами.

Обмежуся переліком сьогоденних "досягнень": "прихватизація", "кривосуддя", рейдерство, суцільна корупція і продажність, суспільна неосвіченість населення, відсутність громадянського суспільства, панування тоталітаризму, перевага безпомічних деструктивних настроїв, демагогія, гризня влади за сфери впливу.

Це не система і навіть не хаос, це антисистема, це набір факторів, котрі руйнують і системність, і країну, і життя людей. Щоправда, створюють заможне життя нечисленній купці нахаб.

Що нам пропонують досягти за допомогою перезавантаження? Вірно, оновлення усього того, що перелічене у попередньому абзаці. В цьому і полягає прагнення створити ІЛЮЗІЮ покращення, і продовжити подальшу руйнацію країни.

На людей постійно вихлюпується цілий арсенал професійно підготовлених імітацій покращення. Коротко розгляну деякі з цих технологій.

Вибори. Головним діючим елементом системи є люди, їхня запрограмованість на певний тип поведінки, світогляд. Вибори можуть змінити тільки персоналії біля корита, злочинні схеми вони не міняють.

Найбільш далекоглядні висловлюють сподівання на те, що вони оберуть нового лідера, котрий в свою чергу змусить їх жити і думати по-новому, а навчившись, почнуть щось міняти в своєму і оточуючому житті…

В результаті відсутності чітких знань ефективного способу поведінки, майже всі стають жертвою популістських гасел – обирають тих, хто більшу кількість і кращої якості локшину навішає на вуха населенню.

Є цілий арсенал засобів для роз’єднання, створення ворожнечі між людьми. Сварять на ґрунті мови, території, національності, історії, тяжіння до різних геополітичних центрів.

Ділять на ворогуючі класи, страти, професії, майновий і культурний рівень, належність до різних політичних партій чи фан-клубів політиків. Ніхто не веде мову про те, що об’єднує, всі мають за мету розділити, пересварити, очолити і цинічно використати.

Це діє не на всіх. Для "розумників" свій рецепт, їх ставлять перед дилемою – поганий кандидат від поганої схеми, чи вкрай нікчемний, або злочинний. "Розумники" лаються, плюються, і… голосують за збереження ненависних їм злочинних схем.

Якщо в результаті непередбачуваності до влади прийде прогресивний кандидат, злочинне середовище зробить все, щоб спочатку перетворити його на політичного імпотента, а потім і на свого вірного слугу.

Примітивів купують. Ідейних – ізолюють від народу. Хочеш щось нове, роби будь-ласка, а народ буде спостерігати. Потам підганяти, вимагати (ти ж обіцяв), і в кінці кінців насміхатися, й ненавидіти.

Часом схиляють до відірваної від життя, "космічної" діяльності, історичні палаци будувати, Конституцію переписувати, великі кроки планувати… Чим би політик не бавився, аби тільки не знайшов спільну мову з народом, не об’єднав його на спільну конструктивну діяльність. Бо тоді все, тоді злочинним схемам кінець.

Мову потрібно вести не про перезавантаження існуючих злочинних схем, а про створення нової для України ефективної системи.

Розробляти ефективну систему життя в Україні (далі систему), може будь-хто. Аналізувати, приймати її як свою норму життя, має тільки народ України.

Більше ніхто, тільки народ.

Зараз виявляється багато охочих підсунути народу, як іспанські конкістадори індіанцям, папірця, підпиши, ми тут розробили класний проект… Або давайте скличемо асамблею, нехай вона ухвалить…

Шахраї і ті, і інші. Повівшись на їхні пропозиції, народ знову виявиться ошуканим, як це було колись з індіанцями, як це сьогодні постійно роблять з українцями.

Владна верхівка нещадно критикує безпосереднє залучення народу до унормування свого життя, мовляв, він не має відповідних знань і не в змозі усвідомити корисні для себе правила.

Цікаво ж виходить, розібратися що для народу корисно, а що шкідливо, він не може, а жити, чи, точніше, виживати, по встановлених оцією владою правилах, може?

Визначити та обрати тих, хто встановлює закони може, а сам розібратися у корисності написаних його ж обранцями правилах ні. Чому, нарешті, написані раніше народними обранцями правила призвели країну і її народ на межу катастрофи, а написані нинішніми будуть корисними?

Чим народні обранці пояснюють недоцільність надання народу України права самостійно визначати свою долю? Тим, що народ України настільки тупий і дурний, що його неможливо навчити самостійно планувати своє життя, чи він просто неосвічений? Якщо перше, то народних обранців потрібно "геть усіх!", бо тупий і дурний народ не міг вибрати розумних.

А якщо неосвічений, то владу також необхідно "геть усю!", бо вона за 17 років не зробила і не робить найперше з того, що мала зробити – світоглядно підготувати народ до життя в умовах свободи, навчити будувати громадянське суспільство, використовувати всі переваги демократії.

Міністру освіти і науки Вакарчуку я поставив запитання по "допомозі населенню країни стати повноцінними громадянами, здатними ефективно управляти своєю країною" на його конференції.

Думаю, відповіді по суті не буде, бо це був би занадто відповідальний крок до перетворення тоталітарної країни у демократичну, це була б зрада корпоративної владної змови по підтриманню злочинних схем.

Друге моє запитання стосувалося знання народу про корупцію, її масштаби, кількісний облік та збитки від неї суспільству і кожному з нас, котре було адресоване міністру оборони, екс прем'єру, члену Кабміну і РНБО Єханурову, та голові парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони Гриценку.

Відповіді на час написання матеріалу немає. Та і малоймовірно, що вона буде надана по суті, бо знову ж таки, надання людям цієї інформації сприятиме поставленню влади під контроль людей. І постановці під контроль у такій делікатній царині, як пряма зрада чиновниками державних та людських інтересів.

Я прошу читачів звернути увагу на те, що наведені вище два запитання мають ряд цікавих особливостей. По-перше, вони спокійні, якщо можна так сказати. Проте посягають на головне – найвищу державну владу в країні, і на припинення найбільш тяжких злочинів – зради чиновниками державних і людських інтересів.

По-друге, вони зовсім не потребують очікування, підняті в них проблеми можна і потрібно починати вирішувати вже сьогодні, не чекаючи виборів, змін Конституції і тому подібних відволікань.

Більше того, вибори, переписування всіляких папірців, все це покликане спочатку відволікти від справді актуальних проблем, а потім вселити в людей утопічні сподівання, що всі проблеми будуть вирішені владою. Мета подібних намагань зрозуміла – продовжити життя злочинних схем ще на декілька років.

Сьогодні створення "Національної виборчої платформи", чи системи життя для народу і в інтересах народу вже питання найближчого часу. Ті високовартісні виборчі бронепоїзди, що їх за звичкою готують до виборів нинішні олігархічні партії, можуть протягом місяця виявитися непотрібні.

Бо як не прикрашай, суть то їх очевидна – за брязкальця отримати від українського народу дозвіл на його подальше пограбування і руйнацію його країни.

Сьогодні вже всім стає очевидно, що кожен, незалежно від намірів, хто каже, "я прийду, я зроблю" є шахраєм. Робитиме український народ, він управлятиме собою і своєю владою. Часи хвоста, що керує господарем, минають.

Ми на порозі нового, вже не рабського, а вільного і відповідального світогляду та такого ж життя. Існуюча влада сьогодні слабка як ніколи, її розрахунок базується тільки у сподіванні на шахрайство та нікчемність народу.

Сподіваються на те, що принижений і посоромлений своєю повною недієздатністю народ знову уклінно попросить їх залишитися, як свого часу помаранчеві просили Януковича очолити уряд.

У нас немає іншого шляху, як довести собі, владі і всьому світу, що ми є розумні, відповідальні та здатні навести лад у своїй країні.

Працюймо.

Сергій Трегубенко для УП

Джерело: http://pravda.com.ua/news/2009/4/9/92941.htm