Проектом змін до Конституції України, що пропонується вашій увазі, передбачається внести зміни до 76 із 161 статті чинного Основного Закону. Найбільших змін потребує найслабша ланка — організація державної влади. Чому?

В країні треба невідкладно навести порядок. Демократичний порядок. Україна насправді ще не жила в умовах демократії. Нинішні хаос і безлад – це не демократія. Демократія – це закон і його суворе дотримання на користь людей, які є головним носієм демократії і влади.

Для наведення порядку потрібна сильна і ефективна влада. Сильна не каральними функціями, не «масками-шоу» та БТРами, а сильна розумом, здатна дивитися вперед не на крок, а на два-три-п’ять кроків, здатна приймати відповідальні рішення і домагатися їх реалізації. Сьогодні вертикаль влади перетворилася у горизонталь, яка лежить на підлозі.

Навіть коли влада, в окремих випадках, ухвалює розумні рішення, вони не виконуються самою ж владою, оскільки домінують інтереси бізнес-угруповань та вузько партійні підходи. Інтереси країни і мільйонів людей давно відійшли на десятий план.

Неефективна система влади, закріплена в чинній Конституції, зокрема змінами, внесеними наприкінці 2004 року. Її структурна нестійкість посилюється особистісними рисами людей, які обій-мають посади на найвищих щаблях влади. Йдеться про Президента, уряд, парламент, опозицію. Наслідком їхнього протистояння є критичне послаблення державної влади. Протягом кількох останніх років фактично крок за кроком іде її руйнація.

Так більше тривати не може! Ситуацію потрібно змінювати кардинально і системно. Виступаю за конституційну реформу, яка має налагодити ефективну взаємодію між гілками влади. Безглузді протистояння у владі повинні залишитися в минулому.

Маю своє бачення, як зробити державну владу ефективною і відповідальною, і відповідно – пропоную зміни до Конституції, які для цього треба внести.

Зауважу, ми говоримо не про державу та її конституцію взагалі, в теоретичному плані, а про державу Україна і про Конституцію України. А в Україні сьогодні глибока системна криза, абсолютно неефективна влада і глибока прірва недовіри між владою і суспільством. Отже, давайте сформулюємо головну мету. Якою я її бачу?

Перше: нам потрібно відновити керованість країни, а для цього – відновити зруйновану систему державної влади, усіх трьох її гілок і по всій вертикалі.

Друге: маємо відновити довіру до влади з боку громадян, суспільства в цілому, а для цього дії влади мають бути швидкими, розумними і результативними.

І третє: нам потрібно знайти правильний баланс, з одного боку, між рішучими діями і навіть певним авторитаризмом влади, а він необхідний для швидкого подолання кризи, з іншого – міцними демократичними засадами, що дають суспільству реальні механізми обрання влади, визначення її курсу, а також стримування влади від небезпечних дій, в тому числі шляхом відсторонення або припинення повноважень окремих інститутів влади.

Сьогодні лунає більше розмов про те, як обмежити недієздатну владу, як стримати її від помилок. Натомість, мало говорять про те, як зробити владу ефективною. Створюючи автомобіль, ми більше дбаємо про його гальма, аніж про двигун і ходову частину.

Але ж авто має їздити, це його головна функція, хто б не сів за кермо. На жаль, не всім удається відокремити персоніфіковані, особистісні фактори сьогоднішнього дня від системних рішень на тривалу перспективу.

Дійсно непопулярний у суспільстві і неефективний Президент, який до того ж порушує Конституцію і закони, блокує рішення Уряду і закони, схвалені парламентом. Усе це об’єктивно підштовхує до конституційних змін, спрямованих на обмеження повноважень Президента. Але ж не лише чинного Президента, а взагалі Президента – як глави держави, як голови Ради національної безпеки і оборони, як Верховного головнокомандувача…

Існує велика спокуса радикально обмежити владу Президента і сконцентрувати її у руках Кабінету Міністрів чи Прем’єр-міністра. Або навіть піти далі і замість всенародних виборів обирати Президента у Верховній Раді. Вважаю, що цього не можна допустити.

На мою думку, за ситуацію в країні має нести відповідальність одна людина. Так само переконаний, що на нинішньому етапі найбільш ефективне рішення – це всенародно обраний Президент, який є главою держави і керівником виконавчої влади, який формує і сам очолює Кабінет Міністрів.

Президент заступає на посаду і вже на другий день своїм указом оголошує склад уряду.

Без коаліції. Без коаліційних угод. Без кількох місяців переговорів і балаканини.

На другий день уряд на чолі з Президентом працює. Уряд не на півроку або рік, а на весь період діяльності Президента. Очевидно, що певні кадрові зміни можуть бути, але уряд в цілому працюватиме на тривалу перспективу.

Програму уряду не треба затверджувати у Верховній Раді, це буде програма, з якою Президент ішов на вибори і переміг. А значить, її підтримало суспільство.

Це буде уряд Президента і на чолі з Президентом. Якщо уряд працюватиме неефективно, то негатив іде на Президента. Він не зможе «випускати пару», змінюючи час від часу прем’єрів і залишаючись при цьому на своєму посту.

Ні і ще раз ні! Пряма і особиста відповідальність Президента!

І головне: в Україні буде один уряд, а не три, як маємо сьогодні: один на вул.Грушевського (Кабмін), інший на вул.Банковій (Секретаріат Президента) і ще один на вул.Командарма Каменєва (апарат РНБО).

Президент як голова уряду працюватиме в одній будівлі, наприклад, на вул.Грушевського, а на звільнених двох територіях можна розмістити інші державні інституції або передати їх громаді міста Києва.

Оскільки уряд очолює і формує Президент, з Конституції вилучаються норми про парламентську коаліцію, про формування і відставку уряду парламентом.

Президент матиме сильну владу для реалізації підтриманої народом програми, але – щоб не було спокуси узурпувати владу, в зміни до Конституції пропонується закласти надійну систему стримувань і противаг.

Перше – обмежити недоторканність Президента, поставивши його в один ряд із народними депутатами і суддями. Недоторканість Президента по суті скасовується, натомість пропонується особливий порядок притягнення його до відповідальності.

Друге – впровадити дієвий механізм відсторонення Президента від посади в порядку імпічменту. Спрощуються порядок утворення парламентських слідчих комісій, а також сама процедура імпічменту: відміняються спеціальні прокурор і слідчий, перевірка справи Конституційним Судом. Рішення про усунення Президента з поста прийматиметься не 3/4 як зараз, а 2/3 від конституційного складу парламенту.

Третє – надати Верховній Раді право простою більшістю у 226 голосів, без будь-яких тимчасових слідчих комісій, оголошувати референдум щодо недовіри Президентові. Чому так? Бо парламент віддзеркалює настрої у суспільстві, і якщо Президент і його уряд ведуть країну не туди, то суспільство отримає реальний механізм відсторонення такого Президента. Саме для цього парламенту пропонується надати право негайного проведення референдуму недовіри Президенту.

Але так само і Президенту треба дати право оголошувати референдум недовіри Верховній Раді в разі, якщо парламент не підтримує законодавчі ініціативи Президента і тим самим не дає змоги його уряду реалізувати підтриману народом програму.

Референдум – це важливий інструмент прямої народної демократії, його не можна дискредитувати частим використанням. Щоб ні парламент, ні Президент не бавилися з народом, у змінах до Конституції передбачені два механізми:

перший – ініціювати референдум недовіри можна лише один раз за період каденції, відповідно Президента або парламенту,

другий – механізм подвійної відповідальності. А простіше – принцип бумеранга: незалежно від того, хто оголошує референдум недовіри, до бюлетеню включатимуться два питання: Чи довіряєте ви Президентові? Чи довіряєте ви Верховній Раді? Це охолодить гарячі голови.

Якщо депутати захочуть скинути Президента з політичних міркувань, але результати роботи уряду позитивно сприймаються населенням, то у випадку оголошення Радою референдуму недовіри Президентові наслідком стануть … дострокові вибори Верховної Ради.

І навпаки: якщо неефективний, як голова уряду, Президент спробує через референдум спровокувати дострокові вибори парламенту, то народ на референдумі скаже «ні» главі держави, і той втратить посаду.

Якщо ж люди висловлять недовіру і Президенту, і парламенту, значить відбудеться повне «перезавантаження» влади. А як інакше? До речі, якби такий референдум провести сьогодні, то, думаю, суспільство висловило б недовіру і Президентові, і Верховній Раді. І є за що!

Розумію, що пропонуючи сильну президентську модель, наражаюся на шалену критику. Бо всі бачать перед собою неефективного Ющенка і пізнього Кучму. Але бажано, щоб той, хто почне критикувати, зробив паузу, загнув п’ять пальців і розгинав їх потихеньку, дивлячись навколо.

Що відбувається у країні? Як низько ми впали, і це ще не дно! Як часто проводяться вибори, як довго формується коаліція, як неефективно вона працює і як швидко розпадається? Скільки урядів змінилося в Україні за 17 років? Чи може уряд, міністр реалізувати якусь стратегію, навіть якщо він її має в голові, але знає, що через півроку «з речами на вихід»?

Якщо ідея Президента на чолі уряду сприймається, але хтось вважає, що стримувань і противаг недостатньо, прошу звернути увагу на інші кроки в цьому напрямі, що містяться у проекті.

Строк повноважень Президента скорочується до чотирьох років; починаючи з наступного скликання, строк повноважень депутатів також скорочується до чотирьох років.

Зменшується квота Президента при формуванні складу Ради Національного банку, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, інших національних регуляторів. Зараз Президент і парламент мають однакові квоти, а пропонується: 2/3 — Верховна Рада, 1/3 — Президент.

Послів, глав закордонних представництв, вище командування Збройних Сил та інших військових формувань Президент призначатиме з урахуванням рішення профільного парламентського комітету.

Чітко розмежовуються повноваження Президента: (а) як глави держави; (б) в системі виконавчої влади – як голови уряду; (в) у сфері національної безпеки – як голови Ради національної безпеки; (г) з питань оборони – як Верховного головнокомандувача Збройних Сил.

Приверну увагу до запропонованої нової назви конституційного органу – Рада національної безпеки України, замість нинішньої Ради національної безпеки і оборони України. Вважаю це логічним і правильним, оскільки оборона держави – хоч і дуже важливе, але все ж, лише одне із завдань у сфері воєнної безпеки (є й інші завдання, наприклад, протидія тероризму, боротьба з незаконними збройними формуваннями тощо). Водночас воєнна безпека є складовою національної безпеки, поряд з економічною, політичною, соціальною, інформаційною та ін.

Згідно з проектом Рада національної безпеки України прийматиме рішення виключно в межах повноважень Президента, адже рішення Ради вводяться в дію його указами.

Вилучається положення про Президента як «гаранта додержання Конституції», яке створює враження, ніби Президент стоїть над Конституцією, тоді як він — під нею і має діяти лише в межах повноважень, наданих йому Конституцією.

І ще одна важлива річ – пропоную припинити невгамовну «законотворчість» виконавчої влади, від чого потерпають усі, а найбільше — підприємства та підприємці. Згідно з проектом Кабінет Міністрів і міністерства видаватимуть нормативно-правові акти тільки у випадках, передбачених законодавством.

На мій погляд, запобіжників проти узурпації влади сильним Президентом передбачено достатньо. Але повторюю: якщо думати лише над стримуваннями і обмеженнями Президента, тоді про ефективність влади треба забути. Крім надійних гальм нашій державній машині вкрай потрібен сильний двигун і швидка ходова частина.

Проектом пропонується також змінити порядок притягнення парламентарів до кримінальної відповідальності: депутатська недоторканість скасовується і кримінальна справа буде порушуватися без згоди Верховної Ради.

Верховна Рада матиме право на саморозпуск, але пропонується – щоб не менш як 2/3 від її конституційного складу.

Проект передбачає запровадження в Україні повноцінного місцевого самоврядування. Адже ефективною влада має бути не лише на центральному рівні, а і на місцях. Переконаний, потрібно посилити засади місцевого самоврядування, а для цього – передбачити виконавчі органи, утворені місцевими Радами, з повноваженнями, бюджетом і відповідальністю за розвиток територій і громад.

Місцеві державні адміністрації, з їх нинішнім статусом і повноваженнями, треба ліквідувати. Центральний уряд повинен мати у регіонах орган, який би координував діяльність регіональних підрозділів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, забезпечував виконання загальнодержавних програм і завдань.

У проекті передбачено, що після наступних місцевих виборів:

(а) будуть утворені виконкоми обласних і районних Рад;

(б) районні держадміністрації скасовуються, а функції обласних – зміняться з нинішніх, переважно командних на координуючі та контрольні;

(в) внутрішній поділ сіл, селищ, міст і організація управління ними будуть віднесені до повноважень їхніх Рад;

(г) будь-які населені пункти (села, селища, міста) зможуть об’єднуватися в одну територіальну громаду; зараз – можуть тільки села.

Проект містить важливі положення, спрямовані на захист прав людини.

Запроваджується мінімальна погодинна заробітна плата, яка при повній зайнятості особи не може бути нижчою за прожитковий мінімум. Це — захист найманих працівників, зокрема, працюючих неповний робочий день.

Кожному акціонеру, власнику паю, інших корпоративних прав буде щорічно виплачуватися його частина прибутку.

Законом буде визначатися гарантований перелік безоплатних медичних послуг у державних і комунальних закладах охорони здоров’я.

Строк утримання людей під вартою без рішення суду скоротиться з 72 до 48 годин.

Особа вважатиметься невинуватою у вчиненні злочину, доки обвинувальний вирок суду не набуде законної сили.

Передбачається правовий захист свідка, процесуальні дії за його участю будуть проводитися із захисником.

Крім того, законопроект виправляє ряд невідповідностей і суперечностей у тексті чинної Конституції, що перешкоджає її застосуванню у повному обсязі.

Окремо висловлю свою позицію щодо іншого, альтернативного, так званого «канцлерського» варіанту посилення влади – з сильним прем’єром і слабким Президентом. У травні 2008 року такий варіант обговорювався і був навіть напрацьований проект змін до Конституції.

В принципі, цей проект також може розглядатися як варіант підвищення ефективності системи влади. Але, переконаний, він – гірший, ніж запропонований мною, і дуже далекий від демократії.

По-перше, тому що «канцлера» призначатиме Верховна Рада, а не обиратиме народ України.

По-друге, щоб уникнути довгих коаліціад, автори «канцлерського» проекту пропонують мало демократичну річ – парламентські вибори у два тури, щоб партія-переможець врешті-решт отримала 226 голосів. Тобто понад 50% мандатів, навіть якщо насправді, і це засвідчив перший тур виборів, партію підтримували, наприклад, лише 15% або 20% виборців.

По-третє, щоб утримати коаліцію у 226 голосів, пропонують абсолютно недемократичний механізм – імперативний мандат, який позбавляє депутата права думати і голосувати по совісті.

По-четверте, при такому варіанті, навіть за умови обмеження повноважень Президента, в Україні все одно залишаться три уряди – Кабінет Міністрів, апарат РНБО і Секретаріат Президента. І конфлікти між ними продовжуватимуться.

Переконаний, сильна президентська влада, для якої не потрібно впроваджувати подібні недемократичні механізми під час виборів до парламенту і в самому парламенті, – це більш чесно і відповідально.

І на завершення. Коли я публічно озвучив цю ідею і першим виклав її основні положення у вересні 2008 року, то прекрасно розумів, що таку позицію більшість політичних сил сьогодні не сприймуть. Але це сьогодні. Після сумного і невиразного сьогодні буде завтра і післязавтра. І воно має бути іншим – яскравим, оптимістичним і безпечним.

Примітно, що пройшов досить короткий час і цю ідею публічно підтримали представники різних політичних партій, як у Верховній Раді (Володимир Литвин, Сергій Гриневецький, Ігор Кріль, Володимир Яворівський), так і поза межами парламенту – Станіслав Ніколаєнко, Олег Тягнибок та ін. Спілкування з депутатами із різних фракцій показує, що багато з них підтримали б цей проект конституційних змін. Але очевидно, що треба провести внутрішні партійні дискусії.

Що ж, будемо переконувати одне одного. Тим більше, що ситуація в державі і настрої у суспільстві з кожним новим днем додають аргументів і вказують на корисність і правильність такого рішення.

З повагою,
Анатолій Гриценко,
голова парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони,
голова Всеукраїнської громадської організації «Громадянська позиція»

Повний текст запропонованих змін дивіться тут.
http://grytsenko.com.ua/files/constitution.doc