Минулий тиждень завершився двома гучними скандалами, які вирізнялися навіть на звичному вже тлі постійного з’ясування стосунків між нашими політиками. Спочатку міністр оборони доповів Президентові про відключення енергопостачання від військових частин протиповітряної оборони країни. Фактично Юрій Єхануров визнав, що підпорядковані йому підрозділи Збройних Сил зняли із себе відповідальність за безпеку повітряного кордону держави.

Під пильним прицілом телекамер Головнокомандувач Збройних Сил України Віктор Ющенко майже миттєво вирішив цю проблему.

А вже увечері глядачі напружено й з недобрими передчуттями чекали проанонсованого «екстреного звернення Президента до нації».

За коментарем щодо цих та інших подій редакція звернулася до колишнього міністра оборони, а тепер — народного депутата України, голови Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Анатолія ГРИЦЕНКА.

— У п’ятницю ми почули від Президента та міністра оборони про відключення низки військових частин від електропостачання. Вони ж озвучили, що повітряний простір нашої держави фактично лишився беззахисним. То нам що, вже час розпускати армію по домівках до кращих часів?

— Коли високі державні чиновники працюють нормально і спокійно, тоді все в порядку. І з державою, і з армією зокрема. А коли вони не вміють або не хочуть працювати, тоді вчиняють галас, скандали, генерують конфлікти. І не дають спокою ні собі, ні людям.

Ніколи ситуацію не доводили до такого принизливого для держави стану, коли чи не в прямому ефірі Президент з цього приводу проводить нараду й ставить завдання міністрові оборони й Генеральному прокуророві. На весь світ розголошуючи, що відключено «стратегічні об’єкти» і потерпає система захисту від нападу з повітря. Тим більше, виходячи за грань дозволеного в питаннях національної безпеки і навіть режиму таємності.

Раніше теж виникали проблеми. Особливо, коли невчасно проводилися розрахунки за електроенергію. До того ж діяла складна схема взаємозаліків за спожиті енергоносії — між Міністерством оборони та НАК «Нафтогаз України». То був механізм компенсації з боку Росії за передані їй стратегічні бомбардувальники Ту-160. Інколи взаємозаліки офор-мляли швидко, інколи — цей процес розтягувався на місяці. Щоб енергопостачання не припинялося, що тоді робили міністри оборони — і я, і Олександр Кузьмук, і Євген Марчук? Сідали за один стіл з міністром палива та енергетики, міністром фінансів і оперативно їх вирішували. Спокійно, без галасу, без Президента і Генерального прокурора. Без телекамер.

Розуміючи пріоритетність завдань оборони, ми підготували і прийняли урядове рішення, яким заборонили відключати від енергопостачання військові об’єкти, задіяні для цілодобового бойового чергування. А не якісь міфічні «стратегічні об’єкти», про які говорять Президент і міністр оборони. Ці об’єкти ніхто не має права відключати навіть у випадку несвоєчасних розрахунків — до трьох місяців.

Я не виключаю, що цій ситуації навмисно надали такого широкого розголосу не для того, щоб її вирішити, а щоб звести рахунки між Президентом і Прем’єр-міністром. Проте такі конфлікти між керівниками дуже дорого обходяться державі.

— Сьогодні вже ніхто не вдає, ніби в нашій державі все гаразд й світова економічна криза оминає нас стороною. Навпаки, експерти вказують, що нас криза зачепить чи не найбільше. За таких обставин і мови немає про те, що країна для всіх галузей знайде достатню кількість грошей. Хоча б вистачило їх на захищені статті бюджету, які стосуються пенсій та зарплат. Чи вважаєте ви вже ухвалені заходи достатніми для пом’якшення наслідків економічної кризи та безпеки держави?

— Криза триває вже чотири місяці. Чотири місяці чуємо заклики Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко до об’єднання зусиль, натомість щодня бачимо скандали і ворожнечу. Ще в жовтні я заявив про потребу запровадження для країни, якщо хочете, військово-економічного стану. З іншою, більш ефективною системою управління державними ресурсами, із цілодобовим моніторингом доведення кожної бюджетної копійки до людини, до підприємства, до робочого місця. Щоб державна машина в кризових умовах працювала як годинник. Щоб швидко приймала і реалізовувала рішення, щоб не виникало жодних корупційних каналів використання і без того вкрай обмежених коштів.

Не захотіли слухати. Що маємо за цей час? Знецінену гривню, втрачені для економіки або просто розкрадені понад 40 мільярдів гривень з Національного банку, які безконтрольно передали комерційним банкам. Ці кошти не дійшли до підприємств, не створили нових робочих місць. Де обіцяні урядом крупні будівельні, інфраструктурні проекти? Чи змусили державу зламати, хоча б на період кризи, корупційні схеми поборів підприємців, відкати до 30% при поверненні ПДВ? Ні. Як кажуть, для одних — війна, а для когось — мати рідна.

А насправді в умовах кризи державна машина повинна працювати абсолютно по-іншому. Що я вважаю необхідним для цього зробити? Перше — посилити владу новими кадрами — людьми, які вміють працювати професійно, відповідально, оперативно і безконфліктно. В уряді треба замінити 80% міністрів, замінити керівництво Нацбанку, правоохоронних органів, посилити губернаторський корпус, щоб не партії розбудовували, а займалися економікою і соціальною сферою регіонів.

Друге — ще більше скоротити витрати на утримання органів державної влади. У прийнятому бюджеті 2009 року перший крок уже зроблено, але ще не всі резерви використані, треба відмовитися від того, що не є вкрай необхідним.

Третє — ще раз повторюю — таки змусити державні органи працювати чітко, ефективно, на результат. І рішуче боротися з будь-якими проявами хабарництва, поборами, мародерства. Бо це — злочин, і ще більший злочин, коли від кризи щодня потерпають мільйони людей.

Ресурсів на все не вистачає, отже, треба чітко визначити пріоритети, що в першу, що в другу, третю чергу...

— Якими ви бачите ці пріоритети?

— Вони зрозумілі — по-перше, створити умови, щоб збільшився внутрішній попит на продукцію власного виробництва, щоб ми витрачали обмежені ресурси на підтримку своєї, а не чужої економіки. По-друге, вкладати ресурси в розвиток інфраструктури, потрібної як сьогодні, так і в наступні десятиріччя. Це дороги, мости, аеропорти, мережі зв’язку, Інтернет.

Особливий пріоритет — інфраструктура села. Бо на фоні зупинки у містах промислових підприємств, думаю, багато людей — хтось тимчасово, а хтось і на постійно — повертатимуться до своєї домівки, до батьків у село. Щоб вижити в цей складний період. І треба створити людям умови для того, щоб вони там залишилися жити й працювати, а тому — сучасну інфраструктуру треба будувати саме для села.

І ще один, якщо хочете, філософський аспект подолання кризи. Не можна долати прірву у два стрибки — провалимося. Криза буде довгою — це вже зрозуміло, але вона колись завершиться. І ми не повинні потім полегшено зітхнути й сказати: а от тепер починаємо системні реформи. Люди владу просто не зрозуміють і, вибачте, проклянуть її за це.

Треба саме зараз, коли у суспільства і в економіки вже й так із-за кризи дуже висока температура, закладати передумови і стимули для прискореного розвитку у післякризовий період. Передусім — не збільшувати, а зменшувати тарифи і податки, реформувати те, до чого боялися підступитися раніше, приміром, пенсійну систему, соціальне забезпечення. Щоб після кризи вони були доступними і водночас ефективними.

Багато чого можна було б зробити, але системних пропозицій від уряду немає дотепер. А окремі ініціативи, що виходять від народних депутатів, або не є системними, або не підтримуються урядом. Але й те, що приймається парламентом з подачі уряду, потім ветує Президент.

Висновок, який я вже озвучував рік тому, зводиться до такого: в Україні відсутня державна влада, управлінська вертикаль зруйнована — вона, вибачте, валяється, як горизонталь. Тому рішення своєчасно не приймаються, а навіть якщо приймаються, то не виконуються самою ж владою. Це є великою проблемою. Тому підвищення ефективності, наведення порядку у владі першочергові.

— Після завершення українсько-російських газових переговорів ви були серед тих небагатьох, хто запропонував спочатку ознайомитися з підписаними угодами, а вже потім — зробити висновок чи то про «велику перемогу», чи то про «здачу національних інтересів». Дискусія на цю тему й досі не вщухає, а як її оцінює парламентський Комітет з питань національної безпеки та оборони?

— У середу наш комітет збереться, щоб оцінити підписані в Москві документи з точки зору їх наслідків для економічної безпеки України. Для доповідей запросили міністра палива та енергетики Юрія Продана та виконуючого обов’язки голови НАК «Нафтогаз України» Ігоря Діденка. Саме на засіданні ми й спробуємо з’ясувати, якою ціною дався нам мир після газової війни. Зрозуміло, що позитив є — газ надходить в Україну, подається нашою територією до Європи. Але для того, щоб знати, що то були за умови і чи мають підстави ті, хто говорить про «національну зраду», ми й послухаємо урядовців, вивчимо документи. Після засідання комітет матиме вже свої висновки, які й донесе до людей.

— Оцініть тоді конструктивність дискусії, яка вже третій тиждень триває між нашими політиками. Всі оці розмови про «можливість розірвання угоди», підстави звернення до міжнародних судових інстанцій. Тим паче, Президент України гарантував Європі виконання досягнутих домовленостей.

— Переконаний, дискусія у такому тоні не несе в собі жодного позитиву. Треба спільно й узгоджено працювати, щоб мінімізувати всі можливі негативні впливи. Сьогодні, замість критики й публічних заяв, які викликають тривогу в Європі щодо перегляду цих угод, треба, по-перше, реально зайнятися енергозбереженням, по-друге, провести інвентаризацію власних газових родовищ, по-третє, вичистити внутрішній ринок розподілу газу від посередників і корупції та, по-четверте, забезпечити прийнятні ціни для кінцевих споживачів, для підприємств і для населення.

— «Провидці» вже передбачають, що навесні Україну сколихнуть акції масового протесту. А от деякі соціологи запевняють, що насправді нічого не станеться. Як думаєте ви? І чим, на ваш погляд, можуть закінчитися спроби, коли в нинішніх умовах одні політики виведуть на вулиці людей проти своїх політичних опонентів?

— Я розумію, що ми ще не досягли прірви, не добралися до дна цієї кризи. Ще не всі люди відчули на собі її негативні наслідки. За всіма прогнозами — і урядовими, і неурядовими — соціальні проблеми наростатимуть. Вже маємо затримки з наповненням бюджету, виплатою пенсій і зарплат. Будуть і зупинки підприємств, і звільнення людей. Негативні явища продовжуватимуться. Отож фахівці передбачають пік кризи у квітні-травні цього року.

Тобто — попереду для всіх нас ще дуже серйозні іспити. Соціальна напруга дуже велика, і це питання в аспекті національної безпеки вкрай важливе. Бо щодня втрачають роботу 5-7 тисяч осіб лише офіційно, а кожен новий відсоток безробіття, за статистикою, на 5-6 відсотків збільшує злочинність. Це дуже небезпечно.

Та не хотів би говорити про акції протесту, а тим більше — їх провокувати. Бо вулиця, розлючений натовп не вирішують проблеми за законами логіки, і нічого розумного з того не вийде. А той, хто пропонує вдатися до страйків, має розуміти, що це лише полегшить ситуацію для роботодавців, яким не треба буде платити людям зарплату. А це — знову втрати для людей.

Тому я категорично не сприймаю заклик лідера опозиції Віктора Януковича «через сто днів підняти всю країну». Переконаний, коли у країні така глибока криза, опозиція мала б працювати спільно з урядом, а не підбурювати людей. Треба пропонувати рішення, а не зводити політичні рахунки.

— Країна з острахом і нетерпінням очікувала «екстреного звернення Президента до нації». Як ви його оцінюєте?

— А ви як?

— Не знаю, бо наступного ранку воно навіть не потрапило до переліку провідних новин. Тому й запитую у вас: сприяє звернення Глави держави консолідації суспільства, концентрації його зусиль для подолання кризи?

— Я також не зрозумів, що то воно було за таке «екстрене» звернення. Як і те, для чого і для кого воно було. На місці Президента я б до народу з такими зверненнями не виходив.

Замість екстрених звернень Президентові треба екстрено працювати — щодня, щогодини і щохвилини.

Іншого сенсу, крім загострення політичної ситуації, спроби зняти з себе відповідальність, я у зверненні не відчув.

— Не секрет, що наша економічна криза поглиблюється через постійні політичні чвари. На вашу думку, вони спричинені виключно міжособистісними тертями політиків, чи справа у системних протиріччях?

— Наша політична криза вже перманентна. Системно це закріплено у чинній Конституції. Діюча модель влади абсолютно неефективна, та ще й помножена на особистісні стосунки.

Та навіть у рамках недосконалого законодавства щодо системи влади сильні лідери можуть згладжувати кути й працювати спільно. Ті ж лідери, які опинилися на верхівці української влади, лише конфліктують і ворогують. Вони навіть уже не можуть між собою спілкуватися — ні наживо, ні по телефону.

Це проблема навіть за спокійних умов, без будь-якої економічної кризи. А зараз ця проблема посилюється стократно. Система влади потребує серйозних змін.

Що робити? Минулого вересня я оголосив своє бачення конституційних змін, що мають бути впроваджені в Україні. Мова про запровадження єдиної виконавчої вертикалі та реальне зміцнення місцевого самоврядування.

Щодо вертикалі: попри чиєсь негативне ставлення до Леоніда Кучми чи до Віктора Ющенка, я впевнений, що на даному етапі має бути сильна президентська вертикаль, у якій президент одночасно є і головою уряду. Він обирається всенародно, а потім несе особисту відповідальність за все, що відбувається у країні.

Друге — кардинальне посилення засад місцевого самоврядування повноваженнями і водночас ресурсами. Не може міністр фінансів чи міністр ЖКГ краще за міського голову мого рідного міста Ватутіне, що на Черкащині, знати — яку школу, дорогу чи лікарню треба ремонтувати.

Я вже підготував проект таких змін до Конституції, назвавши її «Конституцією Порядку» і готовий представити його 3 лютого у Верховній Раді.

Олександр ЧЕРЕВКО,
"Сільські Вісті"