"Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого
І з лютим не сяде.
А в Законі Господньому
Серце його й воля..."
Т. Г. Шевченко

Основна заповідь Христа, що викладена у Новому Заповіті, є такою: “Люби Господа Бога свого усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім розумом своїм, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша. А друга однакова з нею: “Люби ближнього свого, як самого себе!”. Нема іншої більшої заповіді над оці” (Мр.-12: 29-31).

Тому цілком логічно, що у самій своїй суті вчення Христа принципово прагне до миру, взаємопорозуміння та злагоди між людьми. Воно заперечує усілякі зло, ненависть і насильство щодо будь-якої людини, наполягає на необхідності будувати весь комплекс людських стосунків на основі братерської любові та приязні. Причому, дана вимога розповсюджується не лише на ближніх, але навіть на ворогів. “Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує”, – наставляє Христос своїх послідовників (Мт.-5: 44).

У Новому Заповіті всі люди закликаються до взаємної поваги та взаємодопомоги, поблажливості, милосердя, миролюбства, неосудження одним одного, прощення гріхів та непротивлення злому. Тому що якраз таким, за Христом, є правдивий богоугодний шлях, що веде до особистісної та соціальної цілісності, єдності та гармонії, до справжнього щастя й добра всіх і кожного. Це – шлях безстрашних, сильних духом, досконалих людей, “котрі синами Божими назвуться” та, як справжні сини, наслідують Царство Боже...

Проте, було би помилкою вважати, що християнське непротивлення злу є таким собі абсолютним і пасивним довготерпінням, яке нібито дозволяє мовчки та без усякого опору зносити будь-які образи, знущання чи гноблення. Навпаки, у Новому Заповіті навіть викладена певна методика ефективного усунення конфліктних ситуацій у людських взаємовідносинах, яка передбачає застосування засобів активної протидії злу та насильству. І характерним для неї є те, що вона грунтується не на фізичній, а на духовно-моральній силі та на принципі ненасильницької взаємодії.

Ця методика є доволі оригінальною й цікавою. Вона виходить з уявлення про те, що все людство є поділеним на “своїх” і “чужих”. “Свої” – це “чада” або “сини Божі”, яких Христос називає “народженими з неба” та “сіллю землі”. Їх, небагатьох, обраних Отцем Небесним за притаманні їм високі духовно-моральні якості, вкрай необхідно зібрати воєдино у Царстві Божому. “Багато званих, але мало обраних”, – говорить із цього приводу Христос (Мф.-20:16). Більшість же людей являють собою “дітей диявола” та присталих до них колишніх “синів Божих”, котрі за власною волею зреклися Отця (адже кожна людина, як і Бог, має свободу волі та вибору).

Розпізнаються перші та другі досить просто – за плодами їхніх учинків. Характерні ознаки при цьому такі: кожен, хто є від Бога, завжди чинить праведно, не грішить і любить брата свого; а кожен, хто праведності не чинить, брата свого ненавидить та творить щодо нього усілякі гріх і беззаконня – той від диявола (1Ів.–3:1-18).

Отже, для “синів Божих” чужими та ворожими “діти диявола” насамперед є тому, що вони мають ПРОТИЛЕЖНІ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЯКОСТІ. Це, у свою чергу, обумовлює протилежність життєвих цілей, інтересів, поглядів, думок і вчинків перших і других, а також робить їх співіснування і взаємодію в одному колективі об’єктивно неможливими.

Одначе Новий Заповіт рекомендує “чадам Божим”, наскільки це для них можливо, поводитися мирно та лагідно з усіма людьми, в тому числі зі своїми відвертими ворогами. Мета такої поведінки визначається досить ясно: “Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!”. І в цьому є глибокий езотеричний смисл. Адже зло та ненависть, коли вони не знаходять адекватної відповіді в того, на кого спрямовані (а тому й не шкодять йому та відбиваються), повертаються назад до свого “господаря” і чинять лихо йому ж самому. Такою є сутність одного з фундаментальних космічних законів – Закону Відплати. Знаючи про це, ап. Павло радить: “Не платіть нікому злом на зло, дбайте про добре перед усіма людьми… Не мстіться самі, але дайте місце гніву Божому… Отож, якщо ворог твій голодний, – нагодуй його; якщо прагне, – напій його, бо, роблячи це, ти згортаєш розпалене вугілля йому на голову” (Рим.–12:17-21). Бо таким чином зло й ненависть будуть змушені “замкнутися” на себе самих та самі себе стануть знищувати.

Разом із тим, у Новому Заповіті наполегливо рекомендується “своїм” все ж таки не сполучатися і не спілкуватися з “ворожим елементом”, хоч би ким він не був, навіть і близьким родичем.

Наприклад, коли Ісуса в пустелі спокушав і намагався підкорити собі диявол, Він рішуче заявив тому: “Відійди від Мене, сатано!”. І диявол змушений був відступити від Нього (Мт.–4:10-11). Бо ТАМ, ДЕ НЕ ІСНУЄ ДОБРОВІЛЬНОГО ПІДКОРЕННЯ, ВЗАГАЛІ НЕ МОЖЕ БУТИ ЖОДНОЇ ВЛАДИ ЧИ ПАНУВАННЯ! І саме в цьому, до речі, криється Велика Таємниця Влади...

“Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!”, – виголошує Христос усім “лукавим діячам”, які люблять ближніх своїх і Бога лише на словах, а не на ділі. “Ідіть геть від Мене, прокляті!”, – скаже Син Людський тим, кого відділить від праведників, коли прийде у славі Своїй, щоб судити народи (Мт.– 25:31-46).

У своїх посланнях ап. Павло неодноразово застерігав братів від спілкування з тими, хто “чинить розділення й згіршення”, радить будь що ухилятися від них (Рим.–16:17). Адже “той, хто злучується з розпусницею, стає одним тілом із нею” (1Кор.–6:16). Тому й не треба обдурювати себе: неодмінно “товариство лихе псує добрі звичаї” (1Кор.–15:33). Він також наполегливо рекомендує: “До чужого ярма не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою? Яка згода в Христа з Белійяром? Або яка частка вірного з невірним?… Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться, – каже Господь, – і не торкайтесь нечистого, – і Я вас прийму” (2Кор.–6:14-17). “Отже,.. розпуста та нечисть усяка й зажерливість нехай навіть не згадуються поміж вами… тож не будьте їм спільниками!.. І не беріть участі в безплідних ділах темряви, але краще й докоряйте. Бо соромно навіть казати про те, що роблять вони потаємно!” (Єф.–5:1.7,10-12). “Стережіться псів, стережіться працівників лихих” (Фил.–3:2). “Людини єретика, по першім та другім наставленні, відрікайся, знаючи, що такий розбестився й грішить, і він сам себе засудив” (Тит.–3:10-11). “Дивіться..., щоб не виріс який гіркий корінь і не наробив шкоди, і щоб багато хто не опоганились тим; щоб не було між вами якого блудника або нечестивця” (Євр.–12:15-16).

У Новому Заповіті йдеться і про те, яким чином має відбуватися процес розлучення з невірним братом. А включає він у себе кілька етапів. Так, спочатку треба переговорити з ним віч-на-віч. Якщо не зрозуміє з першого разу – при посередництві одного-двох свідків. Якщо це теж не допоможе, треба винести питання на розсуд широкої громадськості. Коли ж і це ніяк не вплине, то тоді вже необхідно остаточно урвати з невірним братом будь-яке спілкування і ставитися до нього, як до чужого (Мт.–18:15-17).

Таким чином, основним оптимальним способом вирішення особистих і соціальних конфліктів у Новому Заповіті визнається не насильство, фізичне або моральне, але АКТИВНА ВОЛЬОВА ПРОТИДІЯ ВОРОЖІЙ АГРЕСІЇ У ВИГЛЯДІ РІШУЧОГО ВІДОКРЕМЛЕННЯ, ВІДМЕЖУВАННЯ, ВІДСТОРОНЕННЯ, САМОУСУНЕННЯ, ВІДХОДУ, РОЗІРВАННЯ БУДЬ-ЯКИХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ ТА ВЗАЄМОДІЇ З ДЖЕРЕЛОМ ЗЛА ТА НЕНАВИСТІ.

Ось чому автор вважає, що з тієї вельми складної та дуже небезпечної для нашого народу ситуації, яка склалася в Україні за роки її незалежності, все ж таки існує достойний і оптимальний вихід. І саме його нам підказує невмируще вчення Христа.

Сказано ж бо: “Хто має вуха, щоб чути, той почує”!

Олександр Білецький
30 липня 1998 року
м. Харків