Доценко Олександр Сергійович

изначення соціальної сфери як особливої форми існування матерії, а безпеки — як об’єктивного явища, зумовлює можливість застосування понять, що належать до соціальної сфери в її найзагальнішому сприйнятті. Досліджуючи явища безпеки, необхідно зазначити, що суспільство являє собою історичну сукупність стосунків між людьми, групами людей, які формуються у процесах їхньої діяльності. Для свого розвитку суспільство потребує всебічного забезпечення, що є системою заходів, пов’язаних із задоволенням потреб [1, с. 192]. У системі, а це здійснення головних загальнодержавних заходів, пов’язаних із задоволенням потреб, важлива роль надається саме забезпеченню безпеки. Безпека — це стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішньої і внутрішньої загрози [2, т. 1, с. 207]. Однією із складових внутрішньої безпеки є громадська безпека. В сучасній юридичній літературі є різні міркування щодо поняття громадської безпеки. Л.М. Рогозін визначає її як систему суспільних відносин, що формуються згідно з правовими нормами, з використанням об’єктів, які становлять підвищену небезпеку для суспільства або при настанні особливих умов у зв’язку зі стихійними лихами чи іншими особливими умовами [3, с. 80].

В.В. Гущін вважає, що громадська безпека являє стан, викликаний надзвичайними ситуаціями, суспільними відносинами, що регулюються системою правових, організаційних і юридично-технічних норм з метою попередження, припинення і ліквідації (локалізації) потенційної і реальної загрози життєво важливим інтересам особи, суспільства і держави [4, с. 29]. Складовими елементами цього виду безпеки є: об’єкти громадської безпеки, суб’єкти забезпечення громадської безпеки, обставини, що становлять загрозу громадській безпеці, способи забезпечення громадської безпеки. Поняття "громадська безпека" для теорії та практики органів внутрішніх справ нове і єдиного поняття ще не вироблено. Якщо розглядати громадську безпеку як одне із законодавчо закріплених завдань міліції, то ретроспективний аналіз розкриває тенденцію щодо її трансформації від збереження громадського спокою поліцією у XIX ст. до охорони громадського порядку радянською міліцією в 60—80 рр. XX ст. і до забезпечення громадської безпеки в 90-х роках [5; 6, с. 19-20]. Поняття громадської безпеки і діяльності міліції пов’язані із забезпеченням громадської безпеки, вперше було внесено до законодавчих актів під час реформ в Україні (початок 90-х років), і практичне втілення її припускає широкий спектр наукових досліджень. Крім того, дефініції "громадська безпека" дістала одна із галузевих підсистем органів внутрішніх справ — міліція громадської безпеки. Висловлюючи своє особисте ставлення до цього факту, існування інституту з назвою міліція громадської безпеки, спробуємо зрозуміти природу появи терміна "громадська безпека", її сутність і належність до міліції.

Словосполучення "громадська безпека" складається зі слів "громадська" і "безпека". Слово "громадська" широко застосовується на означення, пов’язані з діяльністю людей у суспільстві, які відносяться до суспільства і відбуваються в суспільстві. Щоб точніше визначити смислове значення цього слова у даній сфері слід звернутися до здійснюваних досліджень у цій галузі.

Протягом усієї історії філософії і соціології одним із важливих питань було: що являє собою суспільство? Є. Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну духовну реальність, засновану на колективних уявленнях [7, с. 391-532]. За М. Вебером, суспільство — це взаємодія людей, що є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей дій [8, с. 495-546].

Уявлення про суспільство слід визначати, як стан соціальної системи, утворюваної взаємозв’язками і взаємодією між людьми, збереження і розвиток яких забезпечується нормами, що відбиваються цінностями і верховенствують на даному етапі соціального розвитку. У зв’язку з цим значення слова "громадський" можна пов’язувати з процесами, які відбуваються у взаємозв’язку і взаємодії між людьми, тобто в суспільстві.

Поняття "безпека" по-різному трактується в юридичній науці. За останні десятиліття воно поширилося серед різних верств населення України. І дедалі частіше зустрічається в законодавчих актах, наукових працях, документах і на сторінках періодичних видань. Конституція України виокремлює три головні різновиди безпеки: "безпека громадянина", "громадська безпека", "безпека держави" [9]. Дослідники проблем безпеки дійшли висновку, що безпека характеризується не мірою захищеності від зовнішніх і внутрішніх загроз, а рівнем умов для існування, належним функціонуванням і прогресивним розвитком самої соціальної системи. Припустимо, що безпека характеризується мірою захищеності, тоді необхідно було б законодавчо визначити критерії оцінки міри захищеності об’єктів безпеки. Крім того, безпеку особи, суспільства і держави необхідно розглядати з позиції пріоритету загальнолюдських цінностей.

У зв’язку з цим варто  погодитися з думкою, що відсутність визначеності у закріпленому законодавством понятті "безпека" зумовлюється можливістю викривлення характеру діяльності органів, покликаних забезпечувати безпеку, або її неповноту у порівнянні з місцем, яке законодавець мав на увазі, запроваджуючи це поняття. Водночас невизначеність поняття змінює істину, необхідну для об’єктів безпеки, знайти її значення.

Ідея забезпечення безпеки не може бути абстрактною, незалежною від розвитку суспільства. Вона висвітлюється крізь призму ціннісно-нормативних моделей суспільства. Сьогодні необхідно по-новому розглядати окремі аспекти цієї проблеми. При цьому не слід відмовлятися від традиційно сформованих поглядів.

Сучасні позиції дослідників про необхідність пошуку нових шляхів осмислення безпеки, ґрунтуються на науковому аналізі сутності Української держави, її громадських структур, становища у світовому співтоваристві. Ці позиції є  реаліями, що відбуваються в сучасному світі, на якісних і кількісних змінах глобального характеру. Внаслідок швидких і революційних за своїм характером змін людської цивілізації, особливо на період критичного розвитку, який переживає українське суспільство, поняття "безпека" еволюціонувало.

Визначаючи це поняття, слід зважати на такі чинники: по-перше, визначення поняття "безпека" формуються із соціально-економічних та інших підвалин держави, її інтересів та реально існуючих загроз; по-друге, безпека держави, суспільства і особистості мають забезпечуватися багатьма напрямами; по-третє, історично сформований підхід до забезпечення безпеки як захисту від внутрішньої і зовнішньої загрози вимагає перегляду,  оскільки загроза може відбуватися через зміни реальних ситуацій внутрішнього життя держави і суспільства. З огляду на це доходимо висновку, що поняття "безпека" пропонується визначати як динамічно стійкий стан, щодо несприятливих впливів, який гарантує можливість стабільного, всебічного прогресу людини, суспільства і держави.

Розглянувши значення поняття "громадська" і "безпека" висловимо сформульовану автором думку стосовно існуючих в юридичній літературі визначень. По-перше, аналіз наявних визначень безпеки характеризує її у першому випадку як систему суспільних відносин, по-друге, — як стабільний стан. Щоб обґрунтувати свою позицію, автор при визначенні поняття опиратиметься на такі чинники:

а) визначення сутності безпеки випливає із соціально-економічних, політичних та інших основ держави та її інтересів;

б) безпека людини, суспільства і держави має забезпечуватися на багатьох напрямах, що викликає необхідність формування ефективної системи (правового, організаційного та іншого характеру), яка забезпечувала б для цього сприятливі умови;

в) історично сформований підхід до забезпечення безпеки як захисту потребує перегляду, позаяк безпека характеризується не мірою захищеності, а станом, в якому можливе існування і прогресивний розвиток суспільства, держави і її населення;

г) не може забезпечувати безпеку система регулювання суспільних відносин, заснованих лише на правових нормах, або системою владних органів.

Вони створюють умови, формують стан людини, суспільства і держави щодо несприятливих впливів. Виходячи із сказаного, безпеку слід характеризувати як систему, а не як стан взаємовідносин. А оскільки громадська безпека один з видів безпеки, то її теж належить характеризувати стабільним станом, за якого можливий розвиток здібностей і реалізація соціально значимих потреб людини, збереженість і розвиток матеріальних та духовних цінностей суспільства, а також територіальної цілісності, суверенітету і конституційного ладу держави.

По-друге, на наш розгляд пропонується характеризувати громадську безпеку, як стабільний стан щодо несприятливих впливів. Із введенням в обіг поняття громадська безпека, до цієї сфери зазвичай відносили пов’язані з обставинами внутрішньої та зовнішньої загрози чинники. Це були прояви негативних властивостей джерел підвищеної небезпеки за неналежного використання. Це, приміром, могли бути дії, пов’язані з дотриманням правил, забезпечуючи безпеку руху транспорту і пішоходів, правил проведення будівельних і ремонтних робіт у громадських місцях, протипожежної безпеки, боротьби з епідеміями та епізоотіями, користування предметами, що підпадають під ліцензійно-дозвільну систему, експлуатації засобів залізничного, морського, річкового, повітряного та автомобільного транспорту, експлуатації техногенно небезпечних підприємств. Згодом деякі автори, нададуть перелік визначень, що громадська безпека може бути порушена також внаслідок несприятливих впливів небезпечних природних явищ, включаючи метеорологічні (сильні вітри, снігопади, зливові дощі), гідрологічні (високий рівень води під час повені та дощових паводків, снігових лавин), гідрометеорологічні (небезпечні рівні моря, цунамі, тропічні циклони), сейсмічні (землетруси, виверження вулканів) [10, с. 19]. Тобто всі названі природні явища загрожують безпеці людей. Але і ця сфера боротьби з природними катаклізмами не може охопити всі чинники і поняття громадської безпеки, буде звуженою, якщо не враховувати низку інших соціальних чинників, від яких вона залежить, зокрема від стану правопорядку, благоустрою населених пунктів, обладнання об’єктів, призначених для масових відвідувань людьми тощо.

Отже, до несприятливих впливів, що характеризують громадську безпеку, необхідно віднести всі чинники, що становлять загрозу людині, суспільству, державі і можуть бути класифіковані за видами проявів.

По-третє, стійкий стан громадської безпеки повинен забезпечуватися діяльністю створених для цього органів. Аналізуючи перелік факторів, що впливають на громадську безпеку, і систему державного управління, можна визначити, що суб’єктами її забезпечення є органи державної влади (держава), органи місцевого самоврядування, недержавні об’єднання і формування, а також громадяни.

Адміністративно-правове визначення громадської безпеки, в якому головна роль належить державі, що здійснює функції забезпечення громадської безпеки через органи законодавчої, виконавчої і судової влади на державному і місцевому рівнях. До органів виконавчої влади, які здійснюють функції забезпечення громадської безпеки відносяться: Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, Служба безпеки України, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство охорони здоров’я, Державний комітет у справах охорони державного кордону (Держкомкордон), Державна митна служба та ін.

Отже, завдання і  функції, щодо забезпечення громадської безпеки, відносяться не лише до Міністерства внутрішніх справ України, а й до її галузевої підсистеми — міліції громадської безпеки. У зв’язку з цим, можливо, недоцільно було б мати цілу галузеву підсистему органів внутрішніх справ — міліцію громадської безпеки, — тобто акцентувати на громадській безпеці. Оскільки існують також і інші передумови, чинники, що впливають на громадську безпеку, але не відносяться до компетентності міліції громадської безпеки. А вона може брати участь лише у ліквідації наслідків від таких чинників, спираючись на свої сили та засоби.

Розглядаючи соціально-політичне визначення громадської безпеки через призму слів, що становлять це поняття, доходимо висновку — це динамічно стійкий стан щодо несприятливих впливів, які постійно контролюються діяльністю сформованих з цією метою органів і яким належить створювати передумови для розвитку   навиків та реалізації соціально значущих потреб людини, її законних прав і свобод, забезпечувати розвиток і збереження матеріальних і духовних цінностей суспільства, а також територіальну цілісність, суверенітет і конституційний устрій держави. При цьому у визначенні нами враховані всі існуючі елементи: об’єкт (людина, суспільство, держава), суб’єкт (сформовані для цього органи), обставини загрози (несприятливі впливи), способи забезпечення (діяльність, спрямована на підтримку динамічно стійкого стану).

Головним чинником, який може бути підставою для ініціювання створення системи безпеки, приведення її у стан руху, є насилля. Всі форми, прояви, стадії боротьби з ним виокремлюються в групу соціальних відносин — відносини безпеки, які в організаційно-структурному аспекті є приводом для початку модифікації апарату управління та його діяльності [11, с. 424].

список використаних джерел

1. Краткий словарь по социологии. М., 1988.

2. Юридична енциклопедія. К., 1998.

3. Административное право (вопросы административно-юрисдикционной деятельности органов внутренних дел) / Под. ред. Л.Л. Попова. М., 1983.

4. Гущин В.В. К концепции обеспечения общественной безопасности в чрезвычайных ситуациях // Сб. ГУООП МВД РФ. М., 1996. № 3.

5. Закон України "Про міліцію": Прийнятий 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. 1991. № 4 Ст. 20.

6. Проблемы совершенствования управления горрайорганами внутренних дел в условиях реформирования общества и государства. М.: Академия МВД РФ, 1997.

7. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда // Метод социологии. М., 1990.

8. Вебер М. О некоторых категориях понимающей социологии. М., 1990.

9. Коментар до Конституції України. К.: Ін-т Законодавства Верховної Ради, 1996.

10. Серегин А.В. Сущность общественного порядка и общественной безопасности как объектов административно-правовой охраны // Актуальные проблемы совершенствования охраны общественного порядка и общественной безопасности в условиях перестройки. М.: Академия МВД СССР, 1989.

11. Копан О.В. Забезпечення внутрішньої безпеки України // Введення в поліцейську стратегію. К.: Вид-во НАВСУ, 2001.